Чому антиросійські санкції потрібні Меркель не менше, ніж Україні

Лідери ЄС таки домовились продовжити економічні санкції проти Росії. Формальних підтверджень поки немає, але твіту секретаря Європейської ради Дональда Туска у цій ситуації, здається, достатньо. "Погоджено. ЄС має намір продовжити економічні санкції проти Росії за те, що вона в недостатній мірі виконує мінські домовленості" – написав він учора ввечері.

Свіжий пакет санкцій буде діяти до січня 2018 року. Рішення лідерів Євросоюзу буде належним чином оформлене в липні і вступить в силу до початку серпня. Перемога.

Рішення погодили після того, як канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон за вечерею розповіли решті європейських лідерів про процес (не)-виконання мінських угод.

У такий спосіб, весь санкційний комплект ЄС було продовжено – чотири дні тому, 19 червня міністри закордонних справ країн-членів ЄС продовжили санкції, пов'язані з анексією Криму, які забороняють інвестиції в регіон і торгівлю з ним, а за два місяці до того були продовжені персональні обмежувальні заходи стосовно російських і українських фізичних і юридичних осіб, яких Брюссель визнав відповідальними за підрив територіальної цілісності України.

"Євросоюз опинився в заручниках у антиросійської політики Києва, найважливішою частиною якої є саботування реалізації Мінських домовленостей, - розповів світові і співвітчизникам глава комітету Ради Федерації з міжнародних справ Костянтин Косачов. - Чергова поразка дипломатії ЄС на українському напрямку".

Лексика російських дипломатів дедалі більше стає схожою на барвисту і сповнену зворотів із газети "Правда" мову радянських попередників. Досить згадати позавчорашній коментар заступника глави російського МЗС Рябкова, стосовно обмежень з боку США: "Ми бачимо, що Вашингтон свідомо ллє воду на млин партії війни в Києві". Що, вочевидь, свідчить про певне роздратування від результатів власної діяльності, і легкий брак віри стосовно шансів на успіхи в найближчому майбутньому.

Втім, як би там не було, справу зроблено. І справа ця, здається, була цього разу життєво важливою не тільки для Києва, але й для Берліну та Парижу.

Оскільки ні для кого не є секретом, що кількість явних та прихованих лобістів Путіна в ЄС останнім часом як мінімум не зменшилась. І здатність примусити цих лобістів без зайвих торгів та демаршів прийняти рішення стосовно антиросійських санкцій – це ще й демонстрація того, що Брюссель, Берлін та Париж здатні втримати керування ЄС загалом. Не зважаючи на Брексіт і складнощі, з ним пов'язані, не зважаючи на непередбачувану зовнішню політику Вашингтону (точніше, цілих дві різних політики – бо кроки Конгресу і адміністрації Трампа, останнім часом спрямовані у діаметрально протилежні сторони). Попри всі ці складнощі рішення Меркель, Макрона та Туска узгоджуються членами ЄС без зайвих демаршів, у спокійній атмосфері спільної вечері.

Що, по суті, надсилає дуже сприятливий для Німеччини та Франції сигнал як регіональним європейським елітам, так і США та Росії. Суть цього сигналу – в збереженні консолідації і контролю над різнобарвним конгломератом дуже різних насправді, держав. "Легке" продовження санкцій (хоча за "легкістю, безумовно, ховаються години, дні і тижні дипломатичної роботи) свідчить, що поділена на різні політичні угруповання Європа, Європа "стара", впевнена у своїй безпеці і неможливості "гарячого" конфлікту з Росією, а тому – схильна до компромісів, і Європа "нова", яка Росії відверто побоюється, здатні знайти спільну мову і прийняти дієві рішення.

І суть цих рішень не тільки і не стільки в тому, що ЄС у якийсь спосіб скоротить прибутки путінського режиму – хоч і це дуже-дуже важливо. Але принципове значення вчорашнього дипломатичного успіху – ще й у тому, що наднаціональна структура, що контролює чималу частину західного світу, потроху перетворюється на потужного геополітичного гравця, здатного формулювати стратегічні цілі – і демонструвати послідовні й багаторічні зусилля у їх досягненні. І кожен рік, впродовж якого вдяається зберегти подібну політичну єдність, дедалі більше перетворєю сам ЄС із "економічного клубу за інтересами" в єдину Європу.