Що буде, якщо Путін переможе на Євробаченні

Можна дуже по-різному ставитись до пісенного конкурсу, який проводить Європейська мовна спілка з 1956 року з метою "об'єднання європейських націй з допомогою легкої розважальної музики”. Це про Євробачення, якщо хтось не зрозумів.

Втім, слід погодитись з тим фактом, що мільйони людей конкурс все-таки дивляться, він є колосальною за масштабом медіа-подією, тому зайвий снобізм можна все-таки й відкинути.

В процесі підготовки до цьогорічного фіналу напруга довкола конкурсу наростала швидкими темпами. І приводом для неї були не тільки — і не стільки роздуми на тему того, яка з усіх геніальних конкурсних пісень є все-таки найгеніальнішою. Організатори в буклеті сплутали Литву з Латвією (що не дуже сподобалось обом), вивісили в прямому ефірі прапор Нагірного Карабаху (що зовсім вже не сподобалось Азербайджану), і спіймали Стоцьку за трансляцією тієї частини, яку транслювати не належало.

Втім, однією з головних інтриг цьогорічного фіналу, схоже, все-таки стане протистояння України з Росією. Продовження геополітики мистецькими, так би мовити, засобами. Тим паче що як Джамала, так і Сергій Лазарєв є явними фаворитами конкурсу.

Це протистояння, зусиллями як ЗМІ, так і публіки, вже давно прикувало до себе увагу людей, від сучасної популярної музики ніби далеких, і — що гріха таїти — стало приводом для багатьох істеричних демаршів. І якщо у випадку з Росією така реакція є якби сподіваною, то заява директора НТКУ Зураба Аласанії про можливу відмову України від участі в наступному пісенному конкурсі в разі, якщо перемогу здобуде Сергій Лазарєв, вже нагадує дещо інфантильне бажання ображено забитись в куток, а не готовність, приміром, “побити ворога в його лігві”.

З якоїсь точки зору, цей конкурс є можливістю для європейської спільноти продемонструвати своє ставлення до українсько-російського конфлікту. Ніякої політики — просто гуманітарний вимір, різниця між тими, хто любить війну — і тими, хто від неї страждає.

Тим паче, що у «геополітичних» чи відверто ідеологічних мотивах вибору кращих творів мистецтва підозрюють сьогодні далеко авторитетніші — на кшталт Нобелівської премії з літератури — заходи та премії. На такому тлі Євробачення, де рішення жюрі завше можна сховати за волею глядачів — майже ідеальний майданчик.

Втім, здається, цього разу все станеться навпаки. Бо “морально-політична” перемога будь-кого з заклятих конкурентів створить організаторам конкурсу зайві проблеми.

Ніхто не буде зацікавлений в перемозі Росії. І річ не в тому, що «росіян ніхто не любить». Рівно як і не в тому, що Україна з того приводу сильно обуриться. Просто росіяни будь-яку свою перемогу перетворюють на політичну подію — а організаторам конкурсу це категорично не потрібно. Як іще менше потрібне їм проведення наступного конкурсу в Москві, де безневинна “попса” однозначно перетвориться на бек-вокал до “пісні про російську велич”.

Натомість і перемога України — з хвилею російської істерики і нехорошого піару в ЗМІ — європейських у тому числі, організаторів навряд чи надихає. Вони не борці за справедливість, вони доглядачі кордебалету.

Звичайно, «блокове голосування країн Східної Європи», за яке Євробачення встигли покритикувати всі, кому не ліньки, може забезпечити комусь із супротивників таку очевидну перемогу, що ніякі рекомендації фаховим журі не допоможуть, і станеться те, що станеться.

Але у випадку відсутності очевидного фаворита, цілком можна припустити, що переможе хтось, хто не перетворює підкреслено “попсовий” конкурс на предмет національної гордості чи національної трагедії. І те, і друге трохи смішно.