"Сирний шантаж": Що насправді стоїть за конфліктом Мінська і Києва

Конфронтація Мінська з Києвом є, швидше за все, результатом тиску з боку Росії. Тільки йдеться не про "спецоперацію ФСБ" - а про тривіальний економічний шантаж

Depo.Світ
21 листопада 2017 17:30
ФОТО: depo.ua

Шпигунський скандал між Мінськом та Києвом потроху перетворюється на повномасштабний конфлікт. Вслід за затриманням журналіста Павла Шаройко і взаємним вигнанням дипломатів, сплив той факт, що білоруські спецслужби затримали керівника підприємства ПАТ "Завод обважнювачів" Олександра Скибу

Об'єкт затримання і привід були вибрані достатньо вдало - якщо на "українського шпигуна"-журналіста всі подивляться з закономірною підозрою, то за боротьбу з українським корупціонером, який ніби пропонував комусь хабаря, Мінськ не облають ні в Брюсселі, ні в Берліні, ні у Москві. Тим паче, що для білорусів тактика арештів іноземних бізнесменів - не в новинку, як аргумент для переговорів вони колись і російського олігарха Баумгартена, який прилетів до Мінська на переговори, закрили у СІЗО.

Паралельно із тим президент Білорусі відмовився їхати на самміт "Східного пратнерства", куди його вперше за багато років таки запросили. Все це вкупі дає песимістам говорити про "повзучу окупацію Білорусі" як про доконаний факт. Втім, захоплення контролю над сусідньою державою в Росії відзначили б грандіозним "мінськнаш-ем". А оскільки про щось подібне ніби не чути, то є причини підозрювати, що курс на конфронтацію, яка недешево йому коштуватиме (чого вартує, наприклад, можлива відмова від "мінського формату" переговорів стосовно Донбасу через недружні дії Білорусі) Лукашенко взяв таки сам, хай і під тиском Кремля.

Дотепер кожне чергове потепління російсько-білоруських стосунків практично стовідсотково дивовижним чином співпадало з процесом обговорення умов наступного російського кредиту. І навпаки - найбільш гострі антиросійські виступи президента Лукашенка із закликами берегти білоруську мову і захищати батьківщину зі зброєю в руках нерідко співпадали або з невдалими переговорами, або з тривалою відсутністю фінансово-економічних "пряників" із Москви.

Натомість цього разу нічого подібного помітити не вдається. Ніяких масштабних переходів грошових коштів між бюджетами двох держав наразі непомітно. Несподівано пільгових умов на купівлю нафти чи газу - теж. Тож про які "пряники" йдеться?

А ні про які. Просто у Москви на даний момент "пряники" закінчились. І, судячи із економічних показників, які демонструє російська економіка впродовж останніх двох місяців, нові пряники завезуть не скоро. Тому є сенс пошукати серед батогів. І тут на уважного спостерігача чекає майже негайний успіх.

Два тижні тому міністр сільського господарства Росії Олександр Ткачов повідомив, що через п'ять років Росія може вийти на повне самозабезпечення сиром. Повної відмови від імпортного сиру ніби не буде, але зарубіжні виробники залишаться тільки в елітному сегменті. Як зазначив Ткачов: "Якийсь відсоток, ексклюзив - непогано, нехай буде швейцарський сир на прилавках наших магазинів".

Швейцарці тій заяві якось не дуже зраділи. А от у Білорусі - помітно засумували. Бо зараз Росія імпортує більше чверті від споживаних щороку 850 тисяч тонн сиру. Після того як в 2014-му році РФ ввела санкції стосовно продуктів з України і Євросоюзу, близько 80% імпорту становить білоруська продукція.

За даними Белстата, в минулому році Білорусь експортувала на Росію 201 тисячу тонн сиру (+ 11,6% до 2015-го) на 675,8 млн доларів (+ 7,3%). За вісім місяців нинішнього року поставки білоруського сиру і сиру до Росії зросли в грошовому вираженні на 15,9% - до 502,6 млн доларів. А от поставки елітного блакитного сиру склали лише 2,6 млн доларів. При тому сир є ключовою позицією білоруського сільгоспекспорту до Росії. Із достатньо високим відсотком прибутковості. Чи то в силу досконалих сільгосптехнологій, чи в результаті низької вартості праці в агропромисловому секторі, чи то в результаті дива, внаслідок якого пальмовий жир стає у сирі молочним - не так вже й важливо. Але заборона на експорт сиру до Росії на даному етапі стане для Мінська реальною катастрофою.

Звичайно, в цьому місці можна сильно обуритися зрадливими білорусами, які міняють дружбу із Києвом на нещасний мільярд російських доларів - пардон, 60 мільярдів російських рублів. І навіть поцікавитись у наших європейських друзів, чому вони так активно говорять про примирення із Мінськом, який зайнявся кіднепінгом українських громадян. І чи не було зняття санкцій із Білорусі дещо передчасним.

А можна - і промовчати. Бо попри недружню політику Мінська стосовно України і українців ми зараз як ніхто інші кровно зацікавлені в тому, щоби Білорусь таки розвивала стосунки з європейською спільнотою. Хоча б тому, що ні Німеччина, ні будь-який інший член ЄС не буде вимагати від Білорусі затримувати українських громадян задля економічних преференцій. Хоча відмова від скарг до ЄС зовсім не означає, що Києву можна "не помічати" арештів своїх громадян. Те саме продовження переговорів у Мінську цілком може бути поставленим у залежність від припинення недружніх актів.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ