Дурних нема: Чи вдасться Качинському обдурити Європу новим урядом

На перший погляд, заміна вже колишнього міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського на його ж колишнього заступника Яцека Чапутовича виглядає не надто оптимістично. Обидва вони - з однієї партії і обидва вони цілком підзвітні харизматичному і авторитарному лідеру партії Ярославу Качинському. Але такий погляд є очевидним спрощенням.

Хоча б тому, що з такої точки зору й заміна колишньої польської прем'єрки Беати Шидло на сьогоднішнього очільника польського уряду Матеуша Моравєцького виглядає аналогічним чином. Ну замінили одну недалеку й керовану активістку "Права і справедливості" на іншого активіста тієї ж партії - та й по всьому. Але в реальності істотна зміна політики - як внутрішньої, так і зовнішньою, вже відчувається.

Для початку - Яцек Чапутович, на відміну від Вітольда Ващиковського, не політик, а політолог. З 2008 по 2012 рік був директором польської Національної школи державного управління. З січня 2017 року був директором Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ. Але суть не в займаних посадах. Свіжопризначений очільник польського МЗС впродовж практично всієї своєї наукової і практичної карєри був фахівцем із питань функціонування політичної системи ЄС та США загалом, та питань євроінтеграції - зокрема. Власне, політологічні есе Чапутовича на ці теми перекладалися в Україні більш ніж десять років тому.

Саме науковий і практичний досвід Чапутовича у європейській політиці і став, вочевидь, причиною його сьогоднішнього призначення. Качинський зрозумів, що Ващиковський зіпсував стосунки з Брюсселем і Берліном до тієї небезпечної межі, за якими підуть реальні економічні та фінансові санкції. І призначив на посаду міністра закордонних справ людину, яка розуміє логіку європейських бюрократів та політиків - і зробить все можливе, щоби конфлікт пригамувати. Власне, такою ж є причина призначення не тільки Чапутовича, але і його очільника Матеуша Моравєцького, який зі всіх інших точок зору є для Качинського далеко менш зручною людиною на чолі уряду, ніж була керована і безініціативна Беата Шидло.

Все це в сумі дає надію, що Яцек Чапутович - на відміну від Вітольда Ващиковського - розуміє, чим в реальності загрожує Польщі ситуація, за якої Україна буде відштовхнута від євроінтеграційних процесів.

З одного боку, цього не простять Варшаві ні у Берліні, ні в Брюсселі, ні в Вашингтоні (що, вочевидь, додатково пояснить польським посадовцям радник президента США з питань нацбезпеки Герберт МакМастер, на зустріч з яким польська делегація вирушить 17 січня).

З іншого боку, антиукраїнська урядова риторика, яку в польському суспільстві хтось може сприйняти надто серйозно, може перенаправити потік українських трудових мігрантів (чи "українських біженців", як називає наших заробітчан і новий польський прем'єр) далі на Захід - що швидко виб'є грунт з під ніг "польського економічного чуда".

Що, в свою чергу, дозволяє надіятись, що впродовж перебування Яцека Чапутовича на посаді, ми не побачимо більше тих театральних ефектів і сенсаційних заяв про передчасну кончину українсько-польських дружніх стосунків, якими періодично дивував нас його попередник. Риторика Чапутовича буде зосереджена на потребі співпраці між Польщею та Україною в теперішньому і майбутньому - хоч і згадки про історичні образи, вочевидь, теж періодично лунатимуть на догоду консервативному польському виборцю. В будь-якому разі, штучно роздмуханий Вітольдом Ващиковським конфлікт мав би найближчим часом помітно притихнути.