Чим Зурабов вночі лякав Порошенка?

Давайте, друзі мої, сядемо і подумаємо тверезо. Хто такий взагалі цей Михайло Зурабов, для якого не страшні жодні паркани під Адміністрацією Президента. Хто цей демон зла, який вривається серед ночі в Адміністрацію Президента, і пред'являє йому папірець з ультиматумом визнати в 48 годин незалежність «Новоросії» подібно до того, як Фрідріх-Вернер Ердманн Маттіас Йоганн Бернгард Еріх граф фон дер Шуленбург приніс колись ультиматум від Гітлера наркому закордонних справ В'ячеславу Михайловичу Молотову? І будучи тільки спійманим всевидячим оком блогерів десь на розі Банкової та Інститутської, ховається від громадськості, аки тать у ночі, залишаючи ту гадати: рушать російські полчища до неділі на Київ чи ні? І, звісно ж, вирішують, що рушать. Бо це в тренді.

Адже, напевно, всім відомий такий собі російський напівдисидент Ілларіонов, який у кожному своєму інтерв'ю обіцяє повномасштабне російське вторгнення «до кінця поточного тижня», і вистачає достатньо панікерів для того, щоб його саме за це - і тільки за це - вважати глибоким знавцем російських таємних політичних схем і найбільшим експертом з потаємних думок Путіна. Хоча важко сказати, чи є у Путіна взагалі якісь думки. Всі останні російські метання зовнішньої політики наводять на думку, що ми маємо справу з якоюсь імпровізацією, де рішення приймаються по ходу зміни ситуації. І, зрозуміло, якщо Путін вирішить задіяти в конфлікті ті самі горезвісні «Іскандери», то вже точно не надсилатиме для цього посла на штабне засідання фракції Блоку Петра Порошенка.

Це рідко коли про когось мені доводилося казати, що він за рівнем інтелекту стоїть нижче Чорномирдіна, але для України Путін на дров'яному складі своїх послів відшукав саме такого персонажа. Зурабов - класичний політик Росії «епохи молі», коли держапарат піддається радикальній негативній селекції, а політики з видом лихим і придуркуватим намагаються тільки ще обмежити щось на зразок «гомосексуальної пропаганди» або усиновлення російських дітей, імітуючи таким чином присутність у РФ якогось статного політичного життя. «Є багато чого на світі, друже Гораціо, що заборонять у Російській Федерації», - ця приказка виникла ж не на порожньому місці. Просто у Зурабова не склалося із заборонами, він не те заборонив. Його реформа з монетаризацією пільг призвела до того, що озвірілі пенсіонери почали бити ОМОН, а в Петербурзі навіть поставили помаранчеві (справа була 2005 року) намети. Довелося Зурабова вилучити з російського політичного заслання і направити в Україну як у почесне заслання. І якщо ми припустимо, що Путін таки справді взяв цю людину оголошувати війну, то це свідчить, що Росія нині все більше нагадує Уганду часів Іді Аміна.

Який свого часу теж оголосив війну Америці та Великій Британії і вже через три дні, перш, ніж у дипломатичних салонах встигли вдосталь нареготатися з чергової примхи схибленого диктатора, оголосив про її успішне закінчення і повну поразку своїх супротивників, а собі привласнив черговий офіційний титул «завойовник Британської Імперії в Африці взагалі і в Уганді зокрема». Варто зауважити, що коли Танзанія розв'язала проти імперії Аміна вже цілком справжню (за африканськими мірками) війну, то цьому «повелителю всіх звірів на землі і риб у морі» довелося дуже швидко шукати політичний притулок подалі від рідних пенатів.

Тобто, якщо ми, як виявиться, боїмося якогось Зурабова, то так нам і треба. Але розумніше все-таки, як і раніше, зберігати спокій і належним чином чистити кулемети.