НАТО готове добити Мінськ-2 зброєю

Зокрема, головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Філіп Брідлав на слуханнях Сенатського комітету з питань збройних сил заявив, що Росія за допомогою військових провокацій "продавлює" виконання Україною своєї частини Мінських угод – на очевидно неприйнятних умовах "односторонньої" реалізації.

"Я переконаний, Росія буде посилювати чи послаблювати тиск на контактної лінії, щоб тиснути на Київ, вимагаючи від нього першим виконати його частину домовленостей, що Києву важко зробити", - заявив бравий генерал.

Вихід він, звісно, запропонував простий – надати Україні летальну зброю, поглибити й посилити тренування української армії, створити в Європі сили швидкого реагування для протидії ймовірній російській агресії проти інших членів НАТО, і т.д. Класичний набір порад професійного військового, який будь-який конфлікт зводить якщо не до прямого силового протистояння – то до загрози використання сили.

Що, напевно, є пошуком надміру простого виходу з ситуації, бо до кількості і якості гармат всі можливості врегулювання конфліктів не зводяться. З іншого боку, мова сили – вочевидь, один з небагатьох дієвих аргументів у будь-якій потенційній дискусії з російським президентом. Ще з іншого боку, надання американської чи будь-якої іншої зброї, поки Україна здійснюватиме виключно оборонну політику, не матиме радикального впливу на хід подій – оскільки розміри втрат сепаратистів та російських військ на Донбасі під час атак на українські позиції – не найсильніший аргумент для господаря Кремля. Хоча й повністю його ігнорувати теж, звичайно, не вийде.

Як би там не було, Філіп Брідлав озвучив просту й очевидну думку. Росія вимагає від України одностороннього виконання Мінських домовленостей за допомогою шантажу збройними силами. При тому сама виконувати свою частину угоди зовсім не поспішає.

При тому з промови генерала автоматично випливає наступний простий висновок. Угода, яка, в принципі, дозволяє одній стороні за допомогою військової сили вимушувати іншу до очевидно невигідних для себе кроків, є не документом про мир, а завуальованою капітуляцією. І такою вона й залишиться до того моменту, як обов’язки обох сторін будуть чітко прописані, визначені в часі й жорстко прив’язані до певної логічної послідовності. А за дії ополченців відповідальність на себе візьме Росія. Якщо ж вона не може чи не хоче піти на такий крок –необхідно визначити, хто саме, якщо не російські війська, примушуватиме до виконання хоч якихось угод той "людський матеріал", який мешкає зараз на передовій ДНР з ЛНРом.

Не те, щоби в цій думці було щось нового й несподіваного для українців. Але, водночас, приємно, що невідповідність Мінських угод об’єктивній реальності є очевидною і для генералітету НАТО, і для законодавців США. Полку могильників Мінських угод в їх сьогоднішньому вигляді, схоже, прибуло.