Бліцкриг "Бацьки": Навіщо Лукашенку позачергові вибори в Білорусі

Завтра, 22 лютого, в Мінську можуть оголосити дострокові вибори президента Білорусі. Імовірність їх проведення в середині квітня 2019 року "дуже висока". Принаймні, так вважає аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

"Якщо подія відбудеться 22 лютого, це буде означати, що Мінськ поспішає, і це ж означатиме готовність піти на зрушення або в зміні виборчого кодексу Білорусі, або в правозастосовчій практиці. Білорусі вкрай важлива позитивна реакція ЄС і США", - написав Тишкевич на своїй сторінці в соціальних мережах.

За його словами, оголошення дострокових виборів може означати наявність хороших сигналів від основних партнерів країни, і, можливо, певних гарантій готовності піти на поліпшення відносин.

Можливо також, що оголошення про позачергові вибори буде здійснено в квітні. "Якщо в квітні, то це станеться під час виступу Лукашенко в парламенті. Тоді треба буде стежити за риторикою. А так же враховувати розвиток відносин з сусідами (з ЄС), США (прогрес в поверненні послів) і Китаєм (панда-бонди або прихід знакового інвестора). Якщо умови виконані - Лукашенко забезпечив собі запас міцності на президентські вибори", - стверджує експерт.

І в цьому місці в українського читача може виникнути цілком закономірне питання. Для чого президент Білорусі - за умов слабкості й роздрібленості опозиції - раптом йде на подібні хитрі маневри?

Причини в нього, насправді, є більш ніж вагомі. І головною серед них є, звичайно, наростання конфлікту з керівництвом Росії, яке виробило просту й незатійливу, але достатньо дієву доктрину тиску на сусідню державу, яка вперто ухиляється від "злитття в екстазі" з далекого вже 1996-го року.

Можлива стратегія Росії стосовно "поглиблення інтеграції з Білоруссю", до повного поглинання останньої, загалом, очевидна. У Кремлі намагаються максимально зменшити потік економічної допомоги Мінську - і чекають на два можливих варіанти розвитку подій.

За першим сценарієм, Лукашенко, потрапивши в економічну безвихідь, дасть згоду на старт "інтеграції" на російських умовах, які, фактично, означатимуть поступову втрату державного суверенітету республіки і перетворення Білорусі на напівавтономного суб'єкта Російської Федерації.

Втім, чисельні зустрічі між російським та білоруським президентами, що відбулися в кінці минулого і на початку цього року, демонструють, що здаватись на милість московських "благодійників" білоруський президент не збирається. Він продовжує говорити правильні слова про дружбу, братерство і неуникний союз, але від приєднання білоруського центробанку та митниці до російських "старших братів" ухиляється. При чому робить це з особливим цинізмом - декларуючи можливість об'єднання виключно на "паритетних" умовах.

Тому в Кремлі, вочевидь, готуються перейти до "плану Б", суть якого полягає в подальшому нарощуванні економічного тиску на сусідню державу - і паралельну стимуляцію незадоволення населення політикою Лукашенка. Яка до осені-зими 2020 року, коли мали б відбутись чергові, шості "вибори Лукашенка", повинна сягнути тієї межі, за якою подальше збереження стабільності білоруського режиму стане проблематичним. Особливо якщо "братня" країна скористається своїм давнім філософським правилом: "Того, хто похитнувся - підштовхни".

За подібних умов Росія і справді мала б усі шанси врешті-решт позбутися набридливого демагога, який заважає Володимиру Володимировичу із крісла президента Росії пересісти прямісінько у крісло президента Союзу Росії та Білорусі. Ймовірно, саме на подібний сценарій стримано натякав екс-несек НАТО Андерс Фог Расмуссен, кажучи про ймовірність "українського сценарію" в Білорусі.

Це розуміють, звичайно, і в Мінську. І, добре знаючи російську політичну кухню, можуть розраховувати на ефект раптовості. Якщо вибори провести впродовж двох місяців від несподіваного проголошення - то неповороткий бюрократичний апарат Кремля, ФСБ, та всіх інших причетних установ та відомств просто не встигне адекватно зреагувати. А якщо й встигне - то не зможе впродовж лічених тижнів достатньо ефективно розхитати соціальну стабільність Білорусі.

А в разі, якщо Олександр Лукашенко отримає свій вельми специфічний "народний мандат на владу" до 2024 року, в нього є немалі шанси надіятись, що до моменту наступних виборів у Кремля вже будуть зовсім інші турботи. Та й син Миколка, врешті-решт, підросте, і стане двадцятилітнім парубком...