Як безвіз може стати найбільшою економічною і демографічною проблемою України

Не надто легко і не надто швидко, але історія з безвізом для України добігає логічного завершення. Вчора комітет Європейського парламенту з питань цивільних прав, юстиції та внутрішніх справ підтримав доповідь про надання безвізового режиму. Попереду – міжінституційні переговори між Єропейським парламентом, Європейською комісією та Європейською радою (які є радше формальністю), та голосування в Європарламенті, яке, як і всякий політичний процес, є до певної міри непередбачуваним.

Німецькі та італійські ультраліві, спонсоровані Путіним французькі націоналісти, фріки-антиглобалісти – в Європарламенті багато різної публіки, здатної стати впоперек нашого безвізу. Але вплинути на рішення, підтримане головними політичними гравцями, маргінали і лобісти Кремля на разі нездатні.

Надання безвізу є цілком реалістичною і близькою в часі перемогою чинної української влади. "Кращого подарунка на день народження не варто чекати", - задоволено зазначив президент. І його можна зрозуміти – зважаючи на те, як і скільки країна йшла до цього результату.

Втім, цей "подаруночок на день народження" може водночас великою соціальною та економічною небезпекою для чинної української влади. І річ тут не в небезпеках "Гейропи" , яку так бояться всі носії духовних скрєп.

Причини для занепокоєння далеко банальніші, і з духовністю ніяк не пов'язані. Бо навіть зараз по деяких західноукраїнських містах можна ходити як по біржі праці. "Потрібні кухарі, офіціанти та касири" – написано на дверях кафе. "Потрібні водії" – на дверях маршрутних таксі. Потрібні всі – муляри, столяри, пекарі, молодший медичний персонал, програмісти і просто "непитущі працівники для подальшого навчання". Складається враження, що помітна частина "непитущих" з якимось вміннями попрощались з рідною країною на більший чи менший термін. І це всього лиш тому, що Польща почала всерйоз заповнювати свій спорожнілий ринок праці.

Фото УНІАН

Безвізовий режим відкриє можливість для всіх охочих, за відносно невеликі гроші (якщо автобусом) відвідати Європу, бодай Східну чи Центральну. Подивитись на польські дороги, чеське пиво, угорські сади. Поговорити, в разі потреби, з потенційними працедавцями. Звичайно, для праці в ЄС потрібна спеціальна віза, і це правило з початком безвізового режиму нікуди не подінеться. Але якщо потенційні працедавці зустрінуться і поговорять з потенційними робітниками – ніякі обмеження не зупинять їх плани на співпрацю.

Люди отримають можливість вільніше вибирати між європейським та українськими проектами. І це, безумовно, добре для людей. Але при тому українській владі доведеться робити набагато більше, ніж вона робить зараз, для того, щоб зберегти бодай якусь конкурентоспроможність.

Ситуація ускладнюється тим, що найлегше "європейській спокусі" буде піддаватись саме молоде й працездатне населення. Натомість "персональні пенсіонери" кучминсько-януковичівськх часів, відставні держслужбовці та інші активні споживачі пенсійного фонду нікуди їхати, скоріше за все, особливо не будуть.

Вітчизняним лобістам цілком вистачило мізків для того, щоб зрозуміти, що європейські товари – ті ж автомобілі, наприклад, - можуть змести малоефективного "національного виробника". Але якось поза увагою залишився той факт, що всяке послаблення візового контролю відкриває можливості для конкуренції вже не товарів – а працедавців. І тут в українського бізнесу шансів іще менше. При тому якщо українець купить європейський автомобіль – він залишиться українцем. Але якщо українець поїде працювати за кордон – перспективи його громадянства і всього подальшого життя стають далеко більш туманними.

У цьому місті слід було би подумати про "небезпеку для країни" від такої "зайвої" свободи. Але не хочеться. Бо люди ХХІ століття – не кріпаки. Кожен з нас має право вибирати те майбутнє, у якому йому б хотілося прожити свій не такий вже й довгий вік. Чи, зробивши неправильний вибір, винуватити тільки себе, а не візи чи кордони, які завадили знайти країну собі до душі.