Військова допомога Білорусі: Чому Лукашенко програє за будь-якого розвитку подій

Вчорашня заява президента Білорусі про те, що в Кремлі йому було надано гарантії силової допомоги, скоріше за все, була правдивою.

Впродовж доби цю заяву ніхто не спростував. Та й решта політичних рішень Кремля – від гарантій на притулок для бацьки у випадку, якщо все піде не так як слід, і до гидкого пресингу стосовно Вероніки Цепкало, яку без причин затримали на російському боці при спробі в'їхати до України – все це натякає, що Путін, врешті, зробив свою ставку. На боці Лукашенка тепер працюють навіть ієрархи білоруської православної церкви, які спочатку ніби як засудили дії влади, але після відповідного сигналу з Москви "одумалися".

І ситуація для білоруської опозиції виглядає ніби як безвиграшною. Можна проковтнути черговий "президентський термін" диктатора, і сподіватися на те, що під старість він керуватиме країною у більш "вегетаріанському" стилі. А можна застрайкувати, зупинити країну, дотискаючи Лукашенка до спланованої втечі в Росію. І отримати повномасштабне російське вторгнення. Принаймні, у такий спосіб бачать геополітичне майбутнє Білорусі в Москві. Де постараються переконати решту світу втому, що "Путін знову всіх переграв".

У разі свого збереження при владі нерукопожатний Лукашенко вже нікуди не дінеться від спроб "глибокої інтеграції". На карті Білорусі, скоріше за все, з'являться іще декілька військових баз, а реалізація ідеї Союзної держави, ймовірно, трохи зрушить з мертвої точки, де вона перебувала двадцять із гаком років.

А в разі, якщо бацьку таки переконають в тому, що йому пора на вихід, він, звичайно, попросить захистити "конституційний лад" Білорусі. В межах договору про Союзну державу та ОДКБ, які передбачають військову допомогу. Тільки в результаті все може вийти трохи по-іншому. Росія, маючи трьох більш чи менш проросійських кандидатів у Білорусі, які, в разі перемоги, гарантовано залишили б країну на попередній орбіті, вирішила підтримати остогидлого бацька. Поставивши знак рівності між лояльним ставленням до Москви і підтримкою протухлого режиму. Потужнішої антиросійської акції в Білорусі вигадати було практично неможливо.

При тому і сам Лукашенко, який вчора переконував співвітчизників у тому, що досить йому клацнути пальцями і Кантеміровська дивізія примчить йому на допомогу, зробить все можливе, щоби та допомога не прийшла. Бо російські війська в Білорусі – це така сама гарантія скорого усунення Лукашенка від влади, як і перемога опозиції.

Чому ж Росія пішла на цей крок? Досить же було в потрібний момент висловити "глибоку стурбованість антидемократичними процесами в Білорусі" і тепер у Москві можна було б  зустріч з європейськими дипломатами проводити. На тему "як зупинити репресії диктатора Лукашенка". За участі білоруських опозиціонерок, до речі. А ні, не вийшло.

Відповідь, здається, полягає в тому, що страх Путіна перед Майданом виявився сильнішим за геополітичні розрахунки та навіть здоровий глузд. Цей страх раз за разом примушує російського президента захищати "законну владу" в особі Лукашенка, Асада, та цілої купи менш відомих у наших широтах африканських людожерів. Можливо, цей страх і небезпідставний. Бо якби в Білорусі опозиція отримала б перемогу, то і в громадян Росії могли б виникнути деякі додаткові питання стосовно легітимності їхньої власної влади і можливостей її змінити. Що було б для Володимира Володимировича не найкращим розвитком ситуації.

Втім, можливим є і гірший для нього сценарій, за якого громадянам Білорусі вдасться позбутися Лукашенка, не зважаючи на підтримку Путіна. При тому вони, звісно, запам'ятають позицію Росії в скрутний для сусідів момент. Запам'ятають – і належно оцінять.

Як би не обернулася ситуація, довго "всидіти на багнетах" Лукашенку не вдасться. Тим паче – на російських багнетах, якщо він вдасться до такого безумства. Прикро тільки, що в процесі він може залишити по собі широкий кривавий слід, який заведе білорусів до нового Союзу. І хтозна, коли буде наступна зустріч у Біловезькій Пущі.