Потіснити Росію: Чим обернеться дружба Вірменії та Ірану

Останнім часом прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян розвинув неабияку дипломатичну діяльність. Він веде активний переговорний процес з Москвою, спілкується з ЄС і навіть намагається — щоправда, невдало — організувати таємну зустріч з президентом Туреччини.

Причини цієї активності, вочевидь, зрозумілі. Вірменії через рік після війни потрібно підписувати мирний договір із Азербайджаном. А також проводити делімітацію кордону, розблоковувати транспортне сполучення між республіками, і спробувати хоч трохи оживити економіку країни, якій коронакриза, минулорічна війна, а також політичний конфлікт, що трапився одразу після завершення військового, позитиву не додали.

Але зараз навіть мінімальна стабілізація стосунків Єревана із Баку впирається в одне питання — Зангезурський транспортний коридор, який Азербайджан вимагає сформувати між своїми кордонами та ексклавом в Нахічевані. І який повинен прийти через вірменську територію. Звичайно, Нікол Пашинян — справжній гросмейстер із політичного виживання на вірменському політичному Олімпі. Але навіть він підписавши згоду на цей коридор, не втримається при владі і трьох днів.

Тому Єреван займає очікувальну позицію стосовно мирної угоди — натомість шукаючи нових союзників, які б допомогли як із економічним, так, в ідеалі, і з безпековим становищем Вірменії. І, схоже, такого союзника вдалося знайти.

У понеділок глава вірменського МЗС Арарат Мірзоян наніс несподіваний візит до Тегерана. За результатами якого сторони домовилися про негайне завершення будівництва дороги від іранського кордону в Єреван. Себто дорога між країнами, звичайно, була і раніше — але вона проходила через територію Нагірного Карабаху, яку Азербайджан повернув собі. І коли по дорозі вирушили іранські вантажівки з товарами для Вірменії — їх зустріли азербайджанські митники в супроводі військових. І наполегливо запропонували належним чином оформити перетин державного кордону Азербайджану — і, звичайно, сплатити мито.

Але тим справи не закінчилися. Сторони обмінювалися роздратованими репліками, фінальною із яких стала заява про те, що глава сил Корпусу вартових Ісламської революції в Тебрізі, полковник Хосейн Пуресмаіл заявив, що "повторення погроз Ізраїлю стосовно Ірану устами Азербайджанської Республіки - не тільки не в інтересах Баку, але і є загрозою самому їхньому існуванню". Після чого Тегеран розпочав на кордоні з Азербайджаном широкомсаштабні військові навчання "Завойовники Хайбару". Із застосуванням бронетанкових частин, артилерії, безпілотників і бойових вертольотів.

За таких умов Іран охоче погодився зруйнувати транспортну блокаду Вірменії — для найшвидшого початку робіт до Єревана прибув директор іранської держкомпанії "Будівництво і розвиток транспортної інфраструктури" Хейрола Хадемі.

Але вельми вірогідним є сценарій, за якого співпраця між Єреваном і Тегераном не обмежиться будівництвом доріг і уникненням азербайджанських митників. Маючи достатньо непогано розвинутий ВПК, і потребуючи клієнтів для нього, Тегеран може розпочати співпрацю з Вірменією у оборонній сфері. Також Іран може запропонувати сусідній державі недорогі вуглеводні — що, в свою чергу, іще послабить залежність Єревана від Москви, а також підніме Іран у списку торговельних партнерів Вірменії з 6-го місця десь поближче до першого. В свою чергу, надаючи безпекову допомогу Єревану, Тегеран отримає можливість протидіяти Туреччині, яка є головним союзником Азербайджану в регіоні.

А іще одним значущим геополітичним наслідком подібної взаємодії може, потенційно, стати той факт, що Росія, яка дотепер намагалася демонструвати майже ексклюзивні права на модерацію конфліктів у пострадянському просторі, перетвориться на одну зі сторін в геополітичному пасьянсі довкола Карабаху — поряд з Туреччиною та Іраном. Період "однополярного світу" на пострадянському просторі таки добігає кінця.