"Без мене – ніяк!": Для чого Лукашенко лякає білорусів катастрофами, а росіян – військовими навчаннями

У своєму некороткому і вкрай емоційному зверненні до парламенту та народу Білорусі, яке однозначно стало квінтесенцією його передвиборної програми,  чинний президент країни, насправді, не сказав нічого нового. Чутки й розмови про можливу конституційну реформу чи про радикальний геополітичний розворот Мінська так чутками й залишилися.

Втім, брак радикальних змін Олександр Лукашенко намагався компенсувати емоційною напругою та мистецтвом диктора.

За версією білоруського президента, світ наближається до Апокаліпсису. "США вступили в період постійної протестної турбулентності. У Китаї спалахнув Гонконг. Поруч Тайвань став активно переозброюватися... Заіскрило на кордоні між Індією і Пакистаном - двома країнами з ядерною зброєю. Палаючі осередки нестабільності ми знову спостерігаємо в Північній Африці і на Близькому Сході", – і так далі, по всіх куточках нашої розтерзаної конфліктами планети пройшло всевидюще око білоруського президента. Пройшло, аби повернутися додому, в "Білорусь - єдину спокійну ланку в серці Євразії, яка живе своїм розумом". І саме завдяки своїй стабільності і своєму – читай, Лукашенковому – розуму ця країна стала чимось на кшталт геополітичного центру тяжіння. "І Росія боїться нас втратити, адже, крім нас, у неї не залишилося по-справжньому близьких союзників, і Захід останнім часом став проявляти до нас все більше предметний інтерес. Та й Китай всерйоз розраховує на стабільність свого друга", – розповів співгромадянам білоруський президент.

Пообіцявши при тому боротися зі всіма. І з неназваними "організаторами кольорових революцій". І з сотнями вагнерівців, яких закинула на південь Білорусі Росія, яка "завжди була, є і буде нашим найближчим союзником". Хоча й надсилає спецзагони для дестабілізації ситуації та, за словами Лукашенка, відверто бреше, що ці підрозділи "мали летіти до Стамбула", в той час як вони отримали наказ залишатися поблизу Мінська до моменту президентських виборів.

Іще президент Білорусі пообіцяв успішно протидіяти всім загрозам, які чатують на громадян його країни в інтернеті. А також не допустити, щоби реформатори повернули Білорусь у "беззаконня 90-х" – вочевидь, шляхом лібералізації економіки.

І все це Лукашенко пообіцяв здолати задля безпеки і процвітання Білорусі. "Через рік-два ми устаканимо цю ситуацію і зробимо так, як треба білоруському народу", – заявив політик. Попросивши опозицію "не плутатися під ногами".

Напевно, як початок операції із подолання проблем, стартували масштабні оперативно-тактичні навчання з ВПС та ППО, з посадками бойових літаків на трасу Мінськ-Брест, відпрацюванням ракетно-бомбових ударів по невідомих наземних ворогах та з терміновими військовими зборами для жителів Вітебської області, що межує з Росією.

Простіше кажучи, незмінний лідер Білорусі довго, пристрасно і з потом на чолі переконував громадян країни залишити все, як є. Вимагаючи від них не зрадити свою персону – бо "зрада не прощається навіть на небесах", і обіцяючи їм натомість зберегти суверенітет країни – і себе в президентському кріслі.

Лукашенко розуміє, що світ довкола змінюється. Він розуміє, що Росія загрожує Білорусі не танками й літаками (проти яких білоруські ППО з російським обладнанням теж, скоріше за все, безсилі), а дорогою нафтою і економічним тиском. Він здогадується, що і соцмережах проти нього протестують і відверто знущаються з його персони не "організатори кольорових революцій", а білоруська молодь.

І все ж Олександр Григорович ївирішив, що найкраще тактика на президентських виборах – це пообіцяти народу "залишити все, як є". Чим, дуже ймовірно, білоруський президент і підписав собі вирок. Який буде виконано якщо не 9 серпня – то впродовж наступних лічених місяців.

Оскільки не тільки глядачі, що спостерігали за його промовою з екранів, але й нуднуваті чиновники в сірих костюмах, сиві генерали, що не бачили війни, і навіть священнослужителі в чорних куколях, що, тамуючи позіхання, дивились своєму президенту прямо у вічі, чудово розуміють, що "так, як було раніше" у Білорусі більше не вийде. Байдуже, з Лукашенком – чи без нього.