“Берлінське Солсбері”: Як вбивство Хангошвілі вплине на дружбу Путіна з Меркель

Чим далі триває розслідування загибелі чеченського командира, тим більше слідство переконується в тому, що до вбивства причетне вище російське керівництво. Ця новина навряд чи порадує офіційний Берлін — але проігнорувати її вже не вдасться

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
“Берлінське Солсбері”: Як вбивство Ханго…

Історія з вбивством Зелімхана Хангошвілі, чеченця родом із Панкіської ущелини в Грузії, вчиненим 23 серпня в одному з берлінських парків, попервах пройшла повз увагу як німецької, так і світової громадськості. Загиблий, ніде правди діти, був чоловіком непростим. Він встиг ніби як і під керівництвом Басаєва повоювати, і ворогів — особливо, з числа теперішніх кадирівців — нажити немало. Та і з частиною чеченського підпілля мав конфлікти — оскільки активно співпрацював з грузинськими правоохоронними органами.

Тому коли Хангошвілі під час прогулянки в парку отримав кулю в потилицю від "випадкового велосипедиста", ніхто особливо не здивувався.

Кілер, який вбив чеченця, вів себе не те щоб зовсім професійно — він так довго топив велосипед і зброю в Шпрее та переодягався, що був помічений німецькими підлітками, які встигли прогулянковим кроком дійти до поліцейського посту неподалік і розповісти постовому про дивні маніпуляції невідомого чоловіка. Після чого поліцейські кіллера затримали.

Якийсь час все ще йшло, як слід. Російські ЗМІ смакували версії щодо того, що "чеченця застрелили свої" - і різнились ці версії тільки тим, чи йшлося про інших ватажків чеченсього опору, які мешкали в Європі, чи все-таки про власників російських паспортів.

А потім на поверхню сплили прецікаві деталі. Зусиллями Bellincat та європейських журналістів стало відомо, що кілер, який назвався "Вадимом Соколовим", подорожував з документами, виданими російськими наглядовими органами на "віртуальну" особу, якої ніколи не існувало в реальності. А в готельному номері "Соколова" у Варшаві знайшли російську сім-карту, з якої він часто телефонував до Росії.

Паралельно з тим неназване "джерело" стало повідомляти західним ЗМІ про те, що кілер насправді — це колишній співробітник російської поліції Володимир Степанов, який був засуджений у справі про вбивство, і його буцімто відпустили з в'язниці достроково для здійснення цього вбивства. Однак західні журналісти спростували цю версію, зясувавши, що Степанов і далі сидить в тюрмі. А "версія", ймовірно, була запущена російськими спецслужбами, щоби потім з тріумфом "спростувати" підозри, що чеченця вбили на замовлення російських правоохоронців. Втім, "напустити туману" знову не вдалося.

А наразі прокуратура ФРН збирається передати справу федеральному прокурору, який займається справами, пов'язаними з національною безпекою. Себто відомство майже офіційно підтверджує версію про те, що до злочину причетні не росіяни як виконавці — а Росія як держава.

А потім стало відомо, що паспорт "Вадима Соколова" мав схожу серію з паспортами "солсберецьких туристів", і, вочевидь, був виданий тим самим відомством. А сам вбивця до болю нагадує неназваного поки що німецькими слідчими російського кілера, якого чотири роки тому раптово видалили з російської розшукової бази даних, куди він потрапив за вбивство бізнесмена. Якого вбив в потилицю, під'їхавши ззаду на велосипеді.

Всі ці факти навряд чи вдасться проігнорувати федеральному уряду Німеччини — який і без того перебуває під вогнем як зовнішньої, так і внутрішньої критики за надмірну відданість російсько-німецьким енергетичним проектам. Розмах і специфіку публічної реакції на подію можна оцінити за заголовками провідних німецьких видань: "Російський державний терор кидає виклик Німеччині" (Der Tagesspiegel), "Сім ознак того, що страта в Берліні була здійснена на замовлення Москви" (Die Welt) — і так далі. Та і з боку США почали долинати всілякі не дуже гарні коментарі - поки що, правда, у вигляді анонімних коментарів для преси про страх Берліну перед конфронтацією.

Із бажанням німецької громадськості помститися за "берлінське Солсбері" та російський державний тероризм Ангелі Меркель доведеться щось робити. Можна, звичайно, викликати російського посла, написати ноту протесту — чи навіть вислати пару-трійку дипломатів.

А можна проявити трохи більше твердості під час паризького саміту 9 грудня. І не надто поспішати зі виведенням "Північного потоку 2" з-під дії оновленої європейської енергетичної директиви. Який варіант вибере фрау канцлерін — покажуть найближчі три-чотири тижні.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme