Атака на Ідліб: Чим завершиться бій між Путіним та Ердоганом

Росія готується до чергового етапу сирійської війни. Якщо точніше – до зачистки Ідлібу, адміністративного округу у північно-західній частині Сирії. Із погрозою "добити терористів в районі Ідлібу" виступив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров. Рамзан Кадиров закликав "очистити від терористів останній великий анклав бойовиків в Сирії" – причому зробити це, використовуючи "чеченський досвід". Себто, вочевидь, руйнувавши все, що можна, і вбивши всіх, кого вдасться. В регіон стягуються російські війська та іранські збройні формування. До наступу, судячи з усього, залишились лічені дні.

Це, власне, друга спроба Асада захопити Ідліб. Перша була на початку цього року, в січні-лютому, і виконувалась, здебільшого, виключно силами сирійської армії. Але тоді жорстка й голосна реакція Анкари, де на прикордонну з Туреччиною провінцію мали свої плани, вочевидь, наступ зупинила.

Зараз, судячи із градусу "всенародної підтримки наступу на Ідліб", який можна спостерігати в Росії, простими дипломатичними заявами зупинити "священну війну з тероризмом" не вдасться.

Для наступу на Ідліб, окрім бажання повернути всю Сирію Башару Асаду, у Володимира Путіна є й ще один резон. Справа в тому, що в цій провінції від самого початку громадянської війни в Сирії, ще з 2011 року, діє більш чи менш поміркована сунітська опозиція. В рядах якої чимало бійців із Північного Кавказу. Ідея знищити цих людей силами сирійської армії та іранських фанатиків десь далеко від російських кордонів видається як Путіну, так і Кадирову вельми перспективною. Що, в сухому залишку, робить наступ на Ідліб майже неминучим.

З іншого боку Анкара від самого початку війни у Сирії розглядає Ідліб як своєрідну буферну зону. В Ідлібі діє десяток турецьких військових спостережних пунктів, і чимало військових угруповань з числа поміркованих мусульман-суннітів, також підтримуваних Анкарою. Спокійно дивитись, як цю територію будуть захоплювати сили Асада, і, що іще менш приємно для турків, іранські та курдські бійці Анкара, здається, не збирається.

Що в реальності може протиставити Ердоган планам Володимира Путіна? Стратегії, вочевидь, є дві. Одна із них - це відкрите зміцнення військового експедиційного корпусу в Ідлібі. Що зменшує шанси на захоплення провінції – але якось не дуже співвідноситься з міжнародним правом. Інша, "гібридна" – це насичення зброєю (в тому числі – і засобами ППО) і добровольцями сил, що контролюють зараз Ідліб. І, в разі якщо це не спрацює – "зелений коридор" для більш чи менш поміркованих ісламістів через турецьку провінцію Хатай, що впритул прилягає до Ідлібу. Як перша, так і друга стратегії поставлять Москву у вкрай незручне становище. Бо у першому випадку починати відкриті бойові дії з турками росіянам не з руки (а без допомоги росіян армія Асада з турецьким корпусом, звичайно, не впорається). А у випадку другому, коли турки відступлять – і запустять на свою територію ісламістів, росіяни будуть вимушені тримати істотні сили в Сирії впродовж неозначено довгого періоду часу. Оскільки тільки-но росіяни підуть – як витіснені з Сирії опозиціонери почнуть свій "визвольний похід". У обох випадках, відкритий конфлікт із Туреччиною підштовхне Анкару назад до НАТО.

А загалом, довкола Ідліба наразі склалась дивовижна ситуація. За якої будь-який розвиток подій видається програшним майже для всіх учасників конфлікту. Рівно як програшним є і подальше зволікання.