Олексій Девотченко про люстрацію, жорстокість російської влади і маховики брехні: 10 думок

ДеПо зібрав цитати актора про сучасну Росію.

1. (про марш миру в Москві) «Навіть якщо це і 50 тисяч - то для такого багатомільйонного мегаполіса, як Москва - це мізерно мало. Мізерно. З такого страшного приводу... Значить, більшість народу нашого - ЗА війну, ЗА брехню, ЗА геббельсівщину в ЗМІ і в кінцевому підсумку - ЗА діяння влади нашої на чолі зі скаженим гебешником»

2. (про марш миру в Москві) «Рано чи пізно станеться судна година, коли мене запитають: Льошо Девотченко, де був ти в той момент? І я зможу хоча б один камінь зі своєї душі зняти, сказавши, що я був там, де були мої співвітчизники, де були люди, які намагалися зупинити безумство, зупинити війну. Люди, які вийшли протестувати проти патологічно бездарної і водночас патологічно жорстокої нинішньої російської влади. Я був серед них, я був з людьми моєї країни. Підкреслюю: саме з людьми моєї країни, а не цієї країни, як часто називаю Росію»

3. «Таке відчуття, що запущений гігантський маховик зі змагання між головними телеканалами країни за ступенем відвертого хамства, майданної лайки, а найголовніше, за ступенем брехні і насильства»

4. «Сіра гамма кольорів і відтінків - це наше, рідне... Як, власне, і генетична «пильність», що виявляється в доносах таких самих сірих і тупих стукачів...»

5. «Гадаю, затримання ці скоро стануть справою буденною і звичною. І відбуватимуться вони не тільки в дні масових акцій і мітингів... Як за Йосифа Віссаріоновича... І ще. Напевно, я надто песимістичний, але мені чомусь здається, що при такому розкладі, який існує зараз у країні, ні про яку мирну зміну влади і йтися не може. Це не заклик до негайного штурму Кремля чи Луб'янки.... Це мої сумні думки з цього приводу...»

6. «Ковток Свободи - ось що для мене 90-ті. І зашморг на шию - ось що нульові-десяті... Отакі сумні роздуми... І я зовсім не ідеалізую цей час. І в першу чергу - через війну в Чечні під керівництвом божевільного й тупоголового Грачова... Вічна пам'ять тим хлопчикам, які загинули там, виконуючи шизофренічні вказівки Генштабу... Але хорошого та обнадійливого при всьому трагізмі того, що відбувалося, було все-таки більше. Ніж тепер»

7. «Що казати, коли патріарх під час пасхального богослужіння закликає молитися за Медведєва і Путіна, а ті сприймають це як належне? Про що можна казати, коли жага влади, жага сильної руки в нашому народі настільки велика, що він готовий проголосувати за будь-кого, на кого вкаже перст диктатора, який йде? Про що можна казати, коли більшість у нашій Державній думі становить така жадібна, злоякісна і порочна політична більшість під назвою «Єдина Росія»? Не потрібно бути дуже розумним, щоб не бачити всю неконституційність і нелегітимність нинішнього режиму»

8. «В абсурді і божевіллі всього, що відбувається, дна ми ще не досягли... Є куди занурюватися. Куди падати. Куди обрушуватися, провалюватися, скочуватися... Переважна більшість росіян висловлюються за повернення в паспорт т.зв. 5-ї графи, а саме - графи «Національність». Виключно для того, щоб пишатися приналежністю до «титульної нації» не тільки на словах або в приватних розмовах на лавочках біля під'їздів, а й на папері. І найбільш разюче, що такі настрої найбільшу поширеність мають у Москві і Санкт-Петербурзі, які колись були найтолерантнішими та найінтелігентнішими містами»

9. «Не було у нас на той момент (у серпні 1991, - ред.) Мойсея, який 40 років водив би нас пустелею. Та й сам Час був уже не той. Швидкості інші. Але замінити 40-річне ходіння пустелею було можливо. Люстрація. Яка, якби вона відбулася, змінила б усе. І зараз ми б жили зовсім в іншій країні. Злі язики, звісно, одразу закричать: «Та твій любий Єльцин перший би під цю люстрацію і потрапив!». Можливо. Але мені здається, і я навіть упевнений в цьому, що зважся Борис Миколайович на такий крок, для нього було б зроблено виняток. Бо заслужив. І все було б інакше. І не було б у нас таких ганебних «проектів» і явищ, як «путін», «матвієнко» та іже з ними - вирощених у надрах ГБ і КПРС якимись незрозумілими субстанціями...»

10. «Дістало в кінець усе це царство. Своєю брехнею, круговою порукою, узаконеним грабежем, хабарництвом та іншими доблестями... А головне - неможливістю грати свої вистави. Вистраждані та любі. Ось так»

ДОВІДКА: Олексій народився в Ленінграді.

Закінчив Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії імені Н. Черкасова.

Працював у ТЮГу ім. А. Брянцева, в Дитячому драматичному театрі «На Неві», у Театрі ім. Ленсовета, у Камерній філармонії, Театрі на Ливарному, Олександрійському театрі, БДТ ім. Г. Товстоногова, у Московському театрі юного глядача, у трупі Московського художнього театру ім. А. Чехова.

Зіграв у фільмах «Останній поїзд», «Не думай про білих мавп», «Шанувальниця» та ін.

У 2011 Девотченко публічно відмовився від звання «заслужений артист Росії» і двох державних премій.

Брав участь у багатьох акціях протесту - скликанні Конгресу інтелігенції «Проти війни з Україною і пропагандистської істерії», у «Марші правди» за свободу ЗМІ та ін.

5 листопада Олексій був знайдений мертвим у калюжі крові біля входу у свою квартиру. За головною версією слідства, Девотченко загинув у результаті нещасного випадку. Смерть актора спричинила низку «брудних» статей у російських ЗМІ.