Афганський урок: Чому іноземна військова допомога часом тільки шкодить

Останнім часом не минає і дня без повідомлення про те, що в Афганістані успішно продовжується наступ талібів. Спочатку вони нарощували контроль за сільською місцевістю. Потім — взялися за столиці провінцій. А впродовж останніх трьох днів — взяли Кандагар і Герат, друге і третє за розміром міста Афганістану.

Адекватна державна структура, яку США із союзниками впродовж 20 років намагалися вибудувати в цій країні, витрачаючи десятки мільярдів доларів, рушиться, як картковий будиночок.

Губернатори провінцій стрімко втікають, побоюючись потрапити в руки "Талібану", і забувши про оборону. Декотрі столиці провінцій здаються взагалі без бою. Бійці спецпідрозділів армії Афганістану здаються в полон цілими ротами — незважаючи на те, що декому з них після того таліби влаштовують масові розстріли. Замість "великої війни", яку пророкували Афганістану в разі виходу американських військ, виходить тривіальне побоїще. А падіння Кабула, яке військові аналітики зі США іще в липні тому оцінювали, як "ймовірне впродовж півроку", тепер розглядають як "неминуче впродовж одного-трьох місяців". Військовослужбовці армії США допомагають пришвидшеній евакуації всіх, кого ще можна евакуювати з Афганістану.

Комусь із боку могло би здатись, що нечисельних бійців афганської армії змітає лавина оскаженілих фанатиків. Але в реальності все трохи не так. Оскільки озброєне крило "Талібану" навіть зараз нараховує, за різними оцінками, від 40 до 75 тисяч бійців.

В той час як афганська армія на початку цього року складалася близько 120 тисяч бійців. До чисельності яких можна було, теоретично, додати якщо і не всіх 150 тисяч співробітників афганської національної поліції — то бодай би половину із них. Зараз, звісно, набагато менше.

Ця армія була дуже непогано озброєна — коштом американських платників податків. Десятки тисяч сучасних штурмових гвинтівок, більше 5 тисяч бронеавтомобілів, радянська (викуплена в колишньому соцтаборі) та американська бронетехніка, півсотні ударних гелікоптерів. Більша частина цієї зброї та спорядження дістанеться тепер "Талібану". А ще "Талібану" дістанеться ціла країна, яка знову перетвориться на полігон для радикальних соціальних експериментів, з фізичним знищенням не тільки тих афганців, котрі активно співпрацювали із американськими військовими, але і всіх, хто не впишеться у дуже специфічні рамки нової реальності у країні.

Ця історія є колосальним за масштабом та вартістю уроком. Який нагадує усім нам прості факти. Ніяка іноземна військова чи фінансова допомога не спроможні замінити готовність помітної частини населення країни за неї воювати. Іноземні радники та інструктори можуть покращити знання та навички військовослужбовців. Але не зможуть дати їм мотивації до війни. І не забезпечать готовності виконувати накази керівництва цієї країни.

Тут не йдеться про патріотизм. Із двохсот тисяч афганських силовиків, ймовірно, немала частина є патріотами. Проблема в тому, що більшість із них, схоже, не бачать резону воювати за центральну владу, яка роками висмоктувала з країни ресурси, ділила повноваження і переклала обов'язки стосовно захисту країни на НАТО. Якби Афганістану загрожували зовнішні вороги — вони, можливо, воювали б цілком непогано. Але оскільки таліби — такі ж афганці, як і вони, то армія нерідко здається без бою.

Афганський урок варто вивчити адміністрації США та їх партнерам по НАТО. Якщо раптом доведеться іще комусь допомагати. Цей урок варто вивчити Україні. Щоб надто не розраховувати на допомогу ззовні  і покладатися на власну армію, зміцнюючи її та мотивуючи своїх військових.