Афганський гамбіт: Чи піде Ердоган на авантюру задля дружби із США та Росією

Ситуація в Афганістані очікувано рухається від поганого до гіршого. Стрімкий наступ Талібану, який розпочався після початку масового виведення військ США та їхніх союзників по НАТО із країни, наразі сповільнився.

І причин для того є декілька. По-перше, таліби, обіцяючи "ідеальні" умови для всіх бійців урядових сил, які добровільно складуть зброю, свої обіцянки, звісно, не дотримували. Найбільш голосним став випадок із двома десятками полонених спецпризначенців, яких вбили на кордоні з Туркменістаном, у провінції Фар’яб. Але, за чутками з місця подій, ця трагічна історія була далеко не єдиною. Ймовірність фізичного знищення стала для урядових бійців хорошим мотиватором для підвищення бойового духу.

Інша причина сповільнення наступу талібів полягає в тому, що захопивши території, населення яких було більш-менш лояльним до них, зараз вони намагаються зайти в анклави національних меншин. Де місцеве ополчення разом із залишками урядових військ воює вже всерйоз. Прикладом можуть бути території, заселені узбеками, і контрольовані генералом Абдул-Рашидом Дустумом.

Це сповільнення наступу талібів, з одного боку, виглядає як непогана новина. Але воно означає й іншу річ — на країну чекає довготривала громадянська війна.

І за таких умов, поки збройні сили США та їхніх союзників у переважній більшості поспішають покинути негостинну країну, один з учасників антиталібської коаліції поводиться цілком інакше. Мова йде про Туреччину, очільник якої іще в червні на саміті НАТО заявляв, що за підтримки США готовий спробувати "стабілізувати" ситуацію в Афганістані. З моменту, коли ця інформація стала відома, таліби неодноразово погрожували Туреччині "війною" та "помстою". Але той фат, що наявні в Афганістані турецькі сили не поспішають евакуюватись, вочевидь, слід розглядати як відповідь Анкари на ці погрози. За чутками, у Вашингтоні сприйняли ідею Ердогана з певним ентузіазмом, і переговори стосовно її реалізації зараз тривають.

Яку ціль може переслідувати Ердоган в країні, яка послідовно знищила амбіції багатьох імперій та ключових геополітичних гравців, включно з Британською імперією, СРСР, та США, які користувались підтримкою НАТО?

Відповідей дві. Перша із них стосується тактики. Зараз роль "стабілізатора Афганістану" може бути вкрай вигідною для Ердогана в його стосунках як із Вашингтоном, так і з Москвою. З одного боку, кинувши Афганістан напризволяще, президент Байден почувається неідеально і готовий покращити зіпсовані Ердоганом та Трампом стосунки Вашингтона з Анкарою в обмін на подобу продовження миротворчої місії в Кабулі. А після того, як багатолітня проблема США стала проблемою Росії, в Москві теж вельми позитивно поставились би до когось, хто гарантуватиме збереження якоїсь опозиції талібам всередині Афганістану.

А іншою, стратегічною метою Ердогана, скоріше за все, є бажання продемонструвати "особливу місію" його країни, здатність Туреччини вирішувати конфлікти між різними мусульманськими народами доволі далеко від своїх кордонів. Простіше кажучи, зробити перші практичні кроки у бік тих пантюркістських ідей, які Анкара декларує вже не перший рік.

При тому досягати цих цілей Ердоган, наразі, планує відносно невеликими засобами. Оскільки турецькі військовослужбовці зараз здійснюють охорону міжнародного аеропорту в Кабулі, звідки відлітають залишки декотрих західних контингентів, і куди надходитиме міжнародна допомога — в тому числі, і військова — для чинного афганського уряду.

Звичайно, ненульовою є ймовірність того, що таліби виконають свої обіцянки "виставити турків з країни раз і назавжди". Втім, і в такому випадку позиція Ердогана є непоганою. Оскільки евакуювати близько тисячі бійців та цивільного персоналу, контролюючи аеропорт, можна за лічені години.