Газова небезпека: Які "червоні лінії" перейде Зеленський на зустрічі з Путіним

Впродовж останньої доби вище керівництво країни проводить напружену піар-кампанію під робочою назвою "зради в Парижі не буде". Розпочав її учора по обіді Вадим Пристайко, розповівши про чисельні "червоні лінії", переходити які українська делегація в Парижі не наважиться за жодних умов.

У списку "червоних ліній" були присутні чи не всі політичні вимоги України до мирного процесу. Очільник МЗС переконував, що Україна не мінятиме Конституцію і зовнішньополітичні пріоритети, жорстко вимагатиме контролю за кордоном і не почне виборчий процес до повного виведення "озброєних людей" і "незаконних збройних формувань" із землі Донбасу. Іще в списку була й категорична відмова від ведення прямих переговорів з самопроголошеними "республіками".

Сьогодні естафету підхопив вже керівник країни. Зеленський на спільному брифінгу з прем’єром Швеції анонсував, що підніматиме в Парижі "питання з приводу формату і термінів передачі українського кордону під український контроль", "обговорюватиме безпекову ситуацію" і вимагатиме "виведення всіх військ та незаконного озброєння".

З першого погляду, все це виглядає як серйозна і відкрита підготовка до складних, але необхідних переговорів. Подібний райдужний погляд на ситуацію псує тільки той факт, що всі ці розмови — якщо вони відбудуться, звичайно — матимуть декларативний характер. І це чудово розуміють як Зеленський з Пристайком, так і Путін з Лавровим. Власне, і сам Пристайко відверто заявив, що "ще 2 вересня радники лідерів 4 країн затвердили заключні положення комюніке, яке буде оприлюднене по завершенні саміту", і "документ цей, скажу чесно, не зовсім амбітний, він дуже обережний. На сьогоднішній момент документ передбачає фіксацію досягнень".

Планова зустріч чотирьох президентів — це не товариські посиденьки за чаркою. І якщо станом на 4 грудня ніяких інших бодай робочих проектів фінального документу немає то не буде їх і через 5 днів (нормандську зустріч призначено на 9 грудня, – ред.).

Натомість увагу привертає інший момент. Станом на сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що "газова" тема неуникно опиниться в центрі обговорення нормандського саміту. Призначені на завтра переговори робочої групи по транзиту газу, навіть якщо відбудуться, результатів, звісно, не принесуть. І якщо зважити на той факт, що до кінця року залишилось менше чотирьох тижнів, а до 13 грудня, коли угода стосовно транзиту газу повинна бути підписана, щоб 1-го січня все пройшло гладко — і того менше, то вибору в нормандських лідерів не буде — про газ доведеться говорити.

І от стосовно "економічної" частини паризької зустрічі українська влада зберігає навдивовижу делікатне мовчання. Ми не чуємо ні слова, наприклад, стосовно ймовірної відмови від виграних судових позовів "Нафтогазу" до "Газпрому". Чи стосовно укладення транзитної угоди на півроку-рік – до моменту, коли "Газпром" добудує усі свої "потоки". Чи стосовно того, на які поступки не піде українська влада в обмін на поставки газу напряму з Росії з якоюсь там знижкою. Плани команди Зеленського стосовно газового господарства країни поки що обмежуються пристрасним бажанням змістити очільника "Нафтогазу" Коболєва — і тим наразі вичерпуються. Принаймні, у відкритій для громадськості частині.

І ця дивовижна відкритість влади в політичних питаннях, поєднана з такою самою глибокою таємничістю в питаннях економічних, якраз і стимулює зайві підозри стосовно ймовірних наслідків зустрічі в Парижі. Що не може не тривожити — особливо зважаючи на той факт, що російський газ, насправді, зробив для домінування Кремля на пострадянському просторі помітно більше, ніж навіть "зелені чоловічки".