Земля, війна, "300 спартанців" і Тимошенко: Що за великі проблеми почалися в Зеленського

Конфлікти всередині монобільшості не лише послаблюють позиції В.Зеленського, але й дають нагоду різновекторній опозиції потроху насаджувати свій порядок денний

Політичний оглядач, журналіст відділу «Влада»
Земля, війна, "300 спартанців" і Тимошен…
Epa

У листопад – місяць, коли в нашій країні започаткувалися два Майдани, а ще раніше, у 2000 році, саме з останнього місяця осені, коли Олександр Мороз оприлюднив сумновідомі "плівки Мельниченка", почався відлік масового руху "Україна без Кучми" - "зелена" влада входить з в цілому непоганим рейтингом. Який, однак, може вмить обвалитися. Утім, цього може і не статися. Все залежить від того, в який спосіб Володимир Зеленський реагуватиме на низку дуже серйозних викликів, які постали перед ним, а, отже, і перед країною.

Головний виклик – внутрішній. Фракція "Слуга народу" вже не монобільшість. Якщо подивитися на голосування останнього часу, то в кращому випадку у "Слуг" є більш-менш стабільні 200 з хвостиком голосів, чого недостатньо для прийняття не те що змін до Конституції, а навіть зі скрипом у сесійній залі проходять президентські законопроекти. Фактично за відсутності сильної опозиції, роль опозиції президенту потроху починає виконувати різношерста публіка, зібрана під брендом "Слуга народу".

Звісно, до "великого вибуху", який розкидає "зелену матерію" в різні боки ще довго, однак дрібні, та насправді, дуже негативні для іміджу скандали, знищують довіру виборців до цієї команди. І що з цим робити на Банковій, схоже, не знають. Переконувати депутатів "не собачитися" між собою, погрожувати їм розпуском – ніхто серйозно цього не сприймає. А якщо спробують перейти до більш жорстких заходів впливу, то збудований "картковий будиночок" може зруйнуватися ще до нового року.

Імперативний мандат

Таким методом жорсткого впливу виглядає запровадження імперативного мандату для депутатів. Нагадаємо, перша спроба протягнути такий документ провалилася через негативне ставлення до нього мажоритарників. Насамперед, "Слуг народу". Тоді було прийняте рішення доопрацювати законопроект і повернутися до нього згодом. Днями голова фракції "СН" Давид Арахамія привідкрив завісу: підготовка законопроекту про імперативний мандат на стадії робочої групи. З його коментаря можна зрозуміти, що відповідальність за позбавлення мандату перекладуть на виборців: буде процедура, згідно з якою самі громадяни ініціюватимуть недовіру "слугам", збиратимуть підписи для відкликання "поганих нардепів" і за перевибори. Це – популізм. Позбавити депутата його статусу у такий спосіб неможливо. А от подратувати і підмочити репутацію інформаційними кампаніями і збором підписів – можна. Тому вже зараз ініціатива, озвучена Арахамією, виглядає мертвонародженою. Самі "слуги"-мажоритарники її не підтримають. Вони недосвідчені, але точно не політичні самогубці.

"300 спартанців"

Крім імперативного мандату, на порядку денному ініційоване президентом зменшення кількості народних обранців до трьохсот.

"Зелені" це обіцяли і дали старт цьому процесу. Однак після отримання позитивного вердикту Конституційного суду потрібно буде отримати в залі конституційну більшість у понад 300 голосів. Може б монобільшість і не коверзувала з цього приводу, якби не острах перед дочасним розпуском Ради. А до нової, де буде лише 300 "штиків", переважна більшість нинішніх нардепів не потрапить.  

Третя важлива річ, яку здатні провалити самі "слуги" - закон про пропорційні вибори. Виборчий кодекс, прийнятий минулим парламентом, поховали. Якщо місцеві вибори будуть дочасними, то вже зараз потрібно думати, за якими правилами їх проводитимуть. Тим більше, що анонсована територіально-адміністративна реформа суттєво перекроює все місцеве самоврядування. Те ж стосується і виборів до ВР, які цілком також можуть бути дочасними. Парламентським мажоритарникам чиста пропорційна система непотрібна. І мажоритарникам зі "Слуги народу" також. Тому як Зеленський змусить чи вблагає їх підтримати такі зміни до виборчих правил за того розшарування думок, який зараз у його фракції, загадка.

Тобто, ще раз наголосимо: за відсутності об’єднаної опозиції, ключовим викликом для президента стала його ж фракція. Яка не проявлятиме повний "одобрямс" не лише з тих питань, про які йшлося вище. Приміром, новий закон про особливий статус Донбасу. В ідеалі для Банкової він з’явиться після перемовин у "нормандському форматі" і за їх результатами. Разом із ним у сесійну залу можуть внести закон про амністію бойовиків, про вибори в ОРДЛО і таке інше. Без голосів "Опоплатформи" прийняти це все навряд чи вдасться, враховуючи, що у фракції "Слуг" вистачає патріотично налаштованих депутатів.

Загрози "Зе"

Однак є й інші ризики. Поки вони менш глобальні, аніж дулі президенту в кишенях 254 "слуг". Перший із них – продовження розведення військ на Донбасі, яке схвалюють у Москві, однак дуже не схвалюють в Україні. Як бачимо, Білецький і ветерани поки далі погроз зірвати процес розведення не йдуть. А мітинги проти капітуляції малочисельні. Це залишає для Зеленського простір для маневру – поки на вулиці не вийшло хоча б тисяч сто протестувальників, він може не зважати на крики про капітуляцію. Нагадаємо, на 21 листопада анонсується масштабна акція, та от досі лишаються сумніви, чи підтримають її ключові політичні гравці. І чи вийдуть під єдиними гаслами націоналісти, "порошенківці" і ветерани, які не за тих, і не за тих, а просто проти зради.

Другий зовнішній виклик для Зеленського – активізація соціальних популістів, які гойдають не так його, як уряд Олексія Гончарука. На вулицях ми вже побачили вчителів, аграріїв, будуть і масові виступи профспілок, які категорично проти нового Трудового кодексу. Тобто, "ні капітуляції" - це одна група за інтересом, а "ні – антинародному уряду" - інша. І не факт, що вона не стане чисельнішою за першу.

Особливо тут варто зважати на два моменти. Перший – накопичення негативу до реформ, більшість з яких з тих чи інших причин не були втілені або доведені до ладу при минулій владі, автоматично битиме по рейтингу Зеленського. Тому можна припустити, що Кабмін Гончарука або весь піде у відставку, і вже дуже скоро, або міністрів з нього висмикуватимуть, послаблюючи прем’єра. Хтось завжди має бути винним, а урядовці – найкращі громовідводи. Але перед відставкою вони мають провести дуже важливі речі – ринок землі і приватизація.

І з цього випливає другий момент: ті політсили, які заявлять, що вони проти ринку землі і приватизації, мають всі шанси добитися серйозного успіху. Перш за все йдеться про Юлію Тимошенко та її "Батьківщину", які поки продовжують сидіти у дуже незручній позі між тут і там, але, схоже, з цього шпагату вони скоро встануть. За мітингами аграріїв, які вже не вперше проходять у столиці, видніється тінь Юлії Володимирівни. І коли уявити, що вона спроможеться стати на чолі протестних акцій проти "антинародних реформ Гончарука", а такими їх вже дуже скоро затаврують, тоді політичні перспективи Тимошенко значно покращаться. Як тут не згадати, що її соратники і під час виборів до ВР, і після них дуже прозоро натякали, хто в нашій країні може бути найліпшим прем’єром.  

Таким чином, маємо ситуацію, яку можна коротко описати так: у Зеленського почалися справжні президентські будні. Якими вони були у всіх його попередників. Коли кожен день при владі робив їх відповідальними за все погане в країні.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme