Українці готові здатися Путіну: Який шлях вибере президент Зеленський

40,4% українців вважають, що президент країни, безумовно, має піти на прямий діалог із Російською Федерацією заради встановлення миру на сході країни, 30% вважають, що швидше має піти на такі переговори. Про це свідчать результати опитування населення, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. Яременка та центром "Соціальний моніторинг".

При цьому лише 10,4% опитаних категорично проти такого рішення, а 8,3% - скоріше проти. Ще 54,8% респондентів вважають або схильні вважати, що президент України має піти на прямий діалог із керівниками так званих "ДНР" і "ЛНР" заради встановлення миру на сході країни. 60,7% українців вважають або скоріше схиляються до думки, що Україна має йти на компроміси заради відновлення миру та повернення окупованих територій. Протилежної думки дотримуються 24,2%. Майже половина населення - 49,5% - підтримали б або скоріше підтримали рішення про надання автономії у складі України непідконтрольним територіям Донецької та Луганської областей для припинення бойових дій і мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. У той же час 18,2% підтримують продовження бойових дій, спрямованих на відновлення повного контролю України над цими територіями військовим шляхом, 17,3% - за офіційне визнання того, що ці території протягом найближчих років не можуть бути повернуті до складу України, та їх ізоляцію.

Результати опитування на перший погляд шокують. Хтось навіть помітив збіг озвучених цифр з підсумками президентських виборів, хоча це маніпулятивне твердження. Радше йдеться про наслідок тривалої інформаційної роботи різноманітних "миротворців", котрі достатньо ефективно формували у суспільній свідомості втому від війни і запит на мир навіть за рахунок капітуляції. Можна виділити три стратегічні напрямки цієї інформаційної роботи.

Перший – війна не закінчується, бо влада на ній заробляє. Цю рамку активно відпрацьовувала ледь не половина нинішнього складу Верховної Ради і десятки експертів. Другий напрямок – Захід втомився від України й антиросійських санкцій, тому чекає на поступки від Києва. В самій Європі і в США  про подібне перші особи не говорили, однак в українських медіа наполягали: наші західні партнери хочуть, щоб українська влада припинила конфлікт на сході. І чим швидше, тим краще. Третій напрямок – поступова зміна сприйняття протистояння на сході з війни з Росією на внутрішній громадянський конфлікт. Причому з перекладанням провини за нього на українську владу, яка не вирішує побутові проблеми переселенців, обмежує права жителів ОРДЛО і таке інше.

Зрозуміло, що вся ця інформаційна робота була спрямована на зміну влади в країні, але точно не на той результат, який маємо після 21 квітня. І тепер проблема Зеленського, що робити в тій реальності, яку роками формували медіа, політики та експерти. Варіантів може бути два, і від того, який з них обере команда президента, буде залежати, якою ми побачимо Україну вже за півроку.

Варіант перший – він вкладається в ідеологію "Слуги народу" - діяти, опираючись на принцип народовладдя, тобто, приймати рішення на догоду переважаючій громадській думці. А коли буде потрібно прикрити свої рішення волею народу – проводити референдуми і плебісцити. Якщо буде обрано цей варіант, тоді варто очікувати одним із перших рішень новообраної влади прийняття закону про народовладдя з супутніми законами про всеукраїнський референдум і місцеві референдуми. І перший же референдум стосуватиметься саме теми конфлікту на сході. Тоді цифри з опитування "Соціального моніторингу" матеріалізуються у згоду громадян на масштабну капітуляцію.

У відповідь можливі протестні рухи, організовані залишками патріотичних сил, але сумнівно, що вони будуть чисельними, адже проти "народ так вирішив" не попреш. Тим більше, що інформаційне поле нині зовсім не сприятливе для патріотичних майданів.

Інший варіант – складніший – команді Зеленського корегувати громадську думку з відвертого капітулянтства в бік тієї позиції, на якій зараз стоїть президент. Вона не дуже відрізняється від позиції попередника, але є суттєва відмінність – у нового глави держави величезна підтримка і до його слів дослухатимуться. Якщо Зеленський, так би мовити, на пальцях пояснить громадянам, чому прямі переговори з Росією і сепаратистами – згубний шлях для держави, кількість прихильників обміну національних інтересів на ефемерний мир, потроху піде до низу.

Який із двох варіантів вибере Зеленський? Припустимо, що зараз, поки триває передвиборча кампанія, йому не вигідно обирати жоден із них. Тому що і дочасні вибори відбуваються за технологією, схожою до президентських перегонів – не казати нічого конкретного, нехай виборці додумують за кандидатів самі. Та після формування складу нової Верховної Ради доведеться обирати між простішим, але драматичним сценарієм поразки народу, і складнішим – боротися навіть за тих, хто прагне здатися Путіну.