Візит Зеленського в Азербайджан: примітивізм як основа дипломатії

Почнемо з простого: чи справді в Баку це оцінять, і ми отримаємо прориви в якихось галузях? Безсумнівно ні. Як і в ситуації з Трампом чи Путіним, в основу дипломатії ставиться сам факт зустрічі, а не результат.

Як розцінить офіційний Баку видачу блогера? Виключно, як слабкість. Бо поки це акт доброї волі: нас ніхто особливо про це не просив, а ми побігли раніше паротяга (так само, як і з мостом у Станиці, і розведенням у Золотому).

Що нам дасть Азербайджан взамін? Поки нічого, бо ми нічого не попросили.

А тепер хочеться сказати ще один важливий момент: як до нас будуть ставитися в світі? Як до країни, яка видає політв‘язнів. Як до ненадійного, трохи божевільного партнера, який може учудити все, що завгодно. Як до країни, яка радіє тому, що на міжнародних переговорах нічого не здала, а не тому, що щось виграла.

На жаль, Зеленський не розуміє, що видача політичного біженця Азербайджану – це не двосторонні стосунки. Це річ, яка вплине на наші відносини з усім світом: і демократичним, і недемократичним. Особливо, коли цей світ зрозуміє, що ми його видали просто так, за дякую, якого може і не прозвучати.