Бербок у Києві: Як Україні трансформувати відносин з Німеччиною

На перший погляд, візит очільниці німецького МЗС Анналени Бербок до Києва нічим особливим не відрізнявся від інших відвідин західних політиків. Які впродовж останніх місяців намагаються продемонструвати дипломатичну підтримку України самим фактом своєї присутності у Києві.

Бербок заявила, що у разі ескалації ситуації на кордоні з Росією уряд її країни вживе разом із партнерами "належних заходів" щодо "Північного потоку-2", і додала, що оператор трубопроводу Nord Stream 2 AG поки що не повністю відповідає всім нормам ЄС, тому його сертифікацію призупинено. Як перше, так і друге складно назвати новиною. Іще вона повідомила, що позиція уряду Німеччини стосовно постачання зброї до України залишилась незмінною. Себто — негативною. Але при тому "кожна нова агресія Росії, як ми неодноразово підкреслювали, матиме високу ціну", - повідомила Бербок, не доавши щодо "ціни" ніяких нових деталей.

Цим набором важливих, але на даний момент загальновідомих дипломатичних заяв можна було б, здається, і обмежитись. Додавши до них хіба що новину про те, що Берлін, за словами очільника українського МЗС Кулеби, сьогодні погодився стати "співлідером Кримської платформи". Хоча практичний зміст цієї згоди наразі покритий туманом.

Але в заявах Бербок прозвучали й деякі менш звичні для двосторонніх стосунків пасажі. Пасажі, що стосувалися теми стосунків Німеччини з Україною та історичної пам'яті.

"Ми, Німеччина, принесли так багато страждань вашій країні, на вашій території, і тому пов’язані вічною дружбою і солідарністю", - заявила Бербок. Вочевидь, продовжуючи свою грудневу заяву стосовно того, що "під час Другої світової війни німці скоїли жахливі злочини проти українців. Ці злочини не так присутні в німецькій історичній свідомості, як мали б бути".

На перший погляд, йдеться про цілком абстрактні речі. Посадовиця і дипломатка просто хотіла сказати щось приємне господарям — та й по всьому. Але в реальності недооцінювати цю заяву не варто.

Річ в тому, що чимало моментів російсько-німецьких двосторонніх стосунків дотепер пояснюються сам почуттям історичної провини з боку Берліну. Немало моментів у стосунках Володимира Путіна і Ангели Меркель можуть бути пояснені саме через призму відповідальності німців за злочини, скоєні в період Другої світової. А Росія, перетягуючи на себе роль єдиного переможця — і при тому єдиної жертви Другої світової, тому всіляко сприяє. І старанно поглиблює та експлуатує історичну травму німецького народу.

Натомість Анналена Бербок, яка сама стала жертвою російського чорного піару, про яку "ольгінські" розповсюджували в соцмережах найрізноманітніші й найдикіші вигадки, вже не сприймає цей історичний стереотип. Можливо, в силу більш молодого віку, вона бачить не тільки тінь нацизму і його провину перед слов'янськими народами — але й реальне обличчя Путіна, який збудував диктатуру. Котра користується пропагандистською машиною, цілком схожою до нацистської, і охоче повторює "аншлюси" Гітлера, намагаючись силою перемалювати карту Європи. І, маючи непогану історичну та політологічну освіту, розуміє, що найбільші втрати від Другої світової — принаймні, у відсотковому відношенні — понесла не сучасна Росія, а народи Східної Європи. Зокрема — Україна та Польща.

Базуючись на цьому знанні, Берлін та Київ можуть приступити до деконструкції міфу про "російський народ-переможець". До правдивих досліджень стосовно "співпраці" українських націоналістів та нацистської Німеччини, внаслідок яких перші чомусь майже завжди опинялися в концтаборах другої — попри чисельні російські фейки. До повернення історичної правди, яку так старанно приховує і руйнує путінська пропагандистська машина. Безумовно, цей шлях не буде ані коротким, ані простим. Але в його кінці Україна може стати набагато ближчою і зрозумілішою німцям. Зможе стати не ситуативним, природним союзником Німеччини у справі стримування і протистояння сучасній тоталітарній Росії.