Відкинутий ультиматум: Для чого Зеленський телефонував Путіну

Вчорашня телефонна розмова президентів України та Росії, на перший погляд, виглядає трохи дивною. По-перше, вона була "проведена з урахуванням запланованого на 9 грудня самміту" – як це граціозно сформульовано на сайті Kremlin.ru. Але при тому ані російська, ані українська сторона ні словом не прохопилися про те, що бодай краєм зачепили проблематику цього самміту. За одностайними заявами офісу президента України та прес-служби його російського колеги, говорили виключно про повернуті кораблі та про газовий транзит.

Звичайно, розмову про кораблі варто було провести саме тет-а-тет і в телефонному режимі, оскільки на самміті двосторонньої розмови наразі не заплановано, а обговорювати проблему викрадених гальюнів в присутності Меркель і Макрона було би якось незручно. Але у випадку з газом ситуація, здавалось би, інша. По-перше, існує група переговірників зі складу менеджменту відповідних компаній, а також профільних міністерств і відомств, та ще й з віце-президентом Єврокомісії Марошем Шефчовичем на додачу, які безуспішно займаються цією проблемою від весни. По-друге, самміт у Парижі, принаймні першопочатково, питань транзиту та закупівель газу ніби як не стосувався.

Втім, ні для кого не секрет, що російський газ –  категорія політична. І саме переговори "газової" тристоронньої групи, яка, стараннями Газпрому, завела ситуацію в глухий кут, дали зелене світло розмові на рівні глав держав.

Якщо хто пропустив останні подробиці "газових" сюжетів, то вони наступні. "Нафтогаз", з яким "Газпром" чомусь продовжує переговори стосовно транзиту газу через Україну, попри існування ніби як нового і незалежного оператора української ГТС погодився на однорічний транзитний контракт. Але при тому відмовлятися від своїх перемог над "Газпромом" у арбітражних судах навідріз відмовляється. Єдина поступка полягає в тому, що $ 2,6 млрд, які "Газпром" повинен заплатити за рішенням Стокгольмського арбітражу, а точніше, з врахуванням процентів, вже майже $ 3 млрд., українська сторона готова взяти "натурою", себто газом. Що для "Газпрому" мало би бути доброю новиною, бо газ, вартість якого на ринку становить $190 за тисячу кубів, має собівартість (включно із доставкою до українського кордону) приблизно у $ 90.

Ситуація дійшла до того, що менеджмент Нафтогазу у грайливо-добродушній формі на сторінках соцмереж повідомляє, що в разі, якщо після 1 січня не буде укладено угоди, а на територію України щось там поступатиме по трубах, то "газ без документального оформлення, який буде заходити в Україну, буде закачуватися в підземні сховища як "газ невизначеного власника".

Природно, що в подібній ситуації керівництвом України була здійснена спроба домовитись стосовно газу. Так само цілком природно, що російська сторона, яка свідомо грає на підвищення ставок, на жодні домовленості не пішла. Висновок про це є цілком очевидним на фоні скупих і неозначених повідомлень прес-служб обох сторін про хід переговорів.

Озвучена особисто Путіним позиція про переговори, можливі тільки після "обнулення" "Нафтогазом" всіх штрафних санкцій проти Росії, скоріше за все, залишилась незмінною. Як незмінною залишилась і думка Зеленського та його радників про те, що згода на подібні умови може стати для них політичним вироком.

Тому газова тема, якою б не була стосовно цього думка керівництва "Нафтогазу", таки стане предметом уваги "нормандської четвірки" у Парижі. Хоча б тому, що питання безперебійних поставок газу для Німеччини є ближчим, ніж мирний процес в конфлікті, який не надто стосується Берліну (чи, принаймні, там так вважають).

Інша річ, що і там Володимир Путін, скоріше за все, продовжить свій блеф. Нова газова війна, до якої з дивовижною швидкістю рухається Росія, виставивши явно неприйнятні для України умови, скоріше за все, таки почнеться. Що, з одного боку, завдяки зусиллям російської пропаганди на сторінках європейської преси, може не надто добре вплинути на імідж України в очах пересічного мешканця ЄС.  А з іншого боку, настільки відверте використання "газового кийка" Володимиром Путіним збільшує як шанси України на отримання сатисфакції за вже виграними позовами, так і на успіхи в майбутніх справах.