Вадим Денисенко: Альтернативи затягуванню переговорів з РФ у нас сьогодні немає

Днями Путін дав інтерв’ю німецькому виданню Bild. Варто зазначити, що в ньому він фактично не сказав нічого нового. На Вашу думку, навіщо це було взагалі робити?

Насправді, це інтерв’ю треба розглядати, в першу чергу, з точки зору психоаналізу. В ньому Путін продемонстрував всі головні комплекси, які рухають не тільки ним, але й Росією.

Про які саме комплекси йде мова?

Для того, щоб зрозуміти Путіна, треба зрозуміти, що його головний глобальний комплекс полягає в тому, що "Россию никто не слушает". Цю тезу свого часу йому вдовбав в голову Владислав Сурков (помічник президента РФ - ред.), а потім розвинув В’ячеслав Володін (перший заступник голови АП РФ - ред). До слова, теза про те, що "Донбас ніхто не чує" - це калька саме російської фрази.

Тут важливо згадати історію, коли Путін вперше став вважати, що Росію ніхто не чує. Мова йде про відмову Великої Британії видати Росії олігарха Бориса Березовського. Справа в тому, що тодішній прем’єр-міністр Тоні Блер вважався великим другом Росії, але попри зустріч Путіна з Блером британський суд за кілька тижнів відмовився видавати Березовського. В цей момент Путін абсолютно щиро вважав, що Блер зробив це спеціально, бо не натиснув на суд. Після чого почалася низка подібних історій, в яких Путін остаточно сформував думку, що Росію нібито ніхто не хоче почути. Апогеєм цього стала розмова Путіна і Меркель, на якій він довго і розлого намагався їй пояснити, що, мовляв, ви нас не розумієте, і що ми зовсім інші. 

Які ще комплекси продемонструвало це інтерв’ю?

Другий і глобальний комплекс – це, безумовно, Україна, яка є для Путіна "Мордором" - територією, яка несе "заразу помаранчевої революції". Виходячи з цієї точки зору, всі наші резюмування про те, як буде розвиватися Мінськ-1, 2, 3, 4, є нікчемними. Тому коли ми говоримо про переговори з Путіним, ми повинні чітко розуміти, що для Путіна поки існує Україна, є і загроза існуванню Російської Федерації у тому вигляді, у якому він її бачить. Тому треба чітко враховувати, що альтернативи затягуванню переговорного процесу на сьогоднішній день у нас просто немає.

Ще один комплекс Путіна – розширення НАТО. Він на повному серйозі вважає, що існує світова змова, яка передбачає знищення Росії і, перш за все, його особисто. Як відомо, головна ідеологія Кремля полягає в тому, що "є Путін – є Росія, нема Путіна – нема Росії". Тому він вважає, що будь-які рухи з боку НАТО – це спроба знищити Російську Федерацію. Тобто він вважає, що не існує ні Африки, ні Америки, ні Азії, а є лише США з її сателітами, які хочуть знищити Росію і його, Путіна. Іншого світу для нього просто не існує. Тому коли ми з ним спілкуємося, ми повинні з цього виходити.

Путін багато говорив про те, що дешева нафта – це хороший привід для оздоровлення російської економіки. На Вашу думку, це – блеф, чи він справді так вважає?

Безумовно, він блефує, безумовно, бреше, але водночас варто розуміти, що віце-прем’єр РФ Ігор Шувалов свого часу запропонував концепцію створення енергетичної супер-держави, яка спочатку провалилася після другої газової війни з Україною, бо Європа зрозуміла, що не можна мати справу з Російською Федерацією, а потім – завдяки стосункам з Уго Чавесом та Венесуелою, коли світ зрозумів, що Путін хоче шантажувати нафтою і газом так само як і ядерною зброєю.

Втім, варто враховувати, що Путін живе в дещо ілюзорному світі. Коло людей, які працюють з ним, зараз більш ніж обмежене. По суті, це – 12 – 15 людей, не більше. І Путін живе в тому світі, який йому ці люди малюють. Це чітко видно, зокрема, і по цьому інтерв’ю.

Ви згадали про ядерну зброю. Путін останнім часом дуже часто підіймає цю тему. Наскільки він близький до застосування ядерної зброї?

Відповідь на це питання треба почати з історії, коли в Москву на переговори з ним прилетіла тодішній держсекретар США Кондоліза Райс. Він в той час, як розповідає один кремлівський апокриф, був в лазні з друзями – Медведєвим, Івановим, Лавровим тощо. І вони запросили Райс на цю, так би мовити, вечірку. Вона достатньо жорстко з ним переговорила – ця зустріч відбулася саме перед початком грузинської війни. Але з того моменту стало зрозуміло, що Путін став вважати, що навколо нього фактично не існує політиків, сильніших за нього. І зараз увірував не тільки у власну безгрішність, але й у свою геніальність. Тобто все те, що зараз відбувається, це наслідки цієї "геніальності", міф про яку підтримується його оточенням.

Тому прогнозувати питання щодо ядерної зброї зараз дуже важко. Адже чому не спрацювали всі ці санкції, які були застосовані проти найближчого оточення Путіна? Тому що і Раппопорт, і Тимченко, і Якунін, і той самий Сурков – всі вони набагато більше бояться гніву Путіна, аніж неможливості поїхати в свої улюблені європейські країни. І тому, говорити про ядерну зброю, на мою думку, ще ранувато. Але Путін показав всьому світові, що він плювати хотів на будь-які правила, що для нього їх не існує. І це є серйозною проблемою.