Улюбленці соціологів: Чи можуть непарламентські партії посунути "слуг"

Що кажуть соцопитування

Згідно з червневим опитуванням Центру Разумкова, якби найближчим часом відбувалися вибори до Верховної Ради, найбільшу підтримку виборців отримали б "слуги народу" (за них готові віддати свій голос 18% усіх опитаних або 28% тих, хто візьме участь у виборах і визначився, за яку партію голосуватиме). За партію "Європейська солідарність" готові віддати свій голос відповідно 12% і 19% опитаних, за партію "Опозиційна платформа — За життя" — відповідно 10% і 15%, ВО "Батьківщина" — відповідно 7% і 10,5%, партію "Сила і честь" — відповідно 4% і 6%. Далі йдуть ті, хто до прохідних 5% не дотягує: партія "Українська стратегія Гройсмана" — відповідно 2% і 4%, партія "Громадянська позиція" — відповідно 2% і 3%, ВО "Свобода" — відповідно 2% і 3%, Радикальна партія Олега Ляшка — відповідно 2% і 2,5%, партія "УДАР Віталія Кличка" — відповідно 1% і 2%, партію "Опозиційний блок" — відповідно 1% і 1%,  партія "Голос" — відповідно 1% і 1%, "Партія Шарія" — відповідно 1% і 1%. З цих політсил у ВР представлений "Голос", який, нагадаємо, через чвари перебуває в стані турбулентності.

Приблизно схожі цифри отримали і в Центрі "Соціс". У "слуг" 18,9% та відповідно 24,8%, у "ЄС" 13,8% і 18,1%, у "ОПЗЖ" 10,1% і 13,3%, у "Батьківщини" 8,3% та 10,8%, у партії "Сила і честь" 6,3% та 8,3%. Партії "Українська стратегія Гройсмана" (3,7% і 4,9%), "Свобода" (2,8% і 3,6%), "Партія Шарія" та "Голос" (2,2% і 2,9%), "Наші" (1,6% та 2,1%), "радикали" Ляшка (1,5% і 2%). Не дотягують до 2% представлена у ВР "За майбутнє" і не представлений "Опоблок".

В опитуванні Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) цифри відрізняються. Окрім п’ятірки лідерів з попередніх опитувань, респонденти дають шанси потрапити в парламент ще двом непарламентським партіям – "Радикальній партії" (її б підтримали 3,8% з усіх, хто піде на вибори, і 5,7% з тих, хто визначився), в "Української стратегії Гройсмана", відповідно, 3,4% та 5,1%. Всі інші непарламентські політсили – "Партія Шарія", "Свобода", "Наші", "УДАР" станом на червень 2021 року далекі від подолання прохідного бар’єру.

Респонденти Українського інституту майбутнього, серед наразі непарламентських партій вивели в Раду "Силу і честь" (5 і 6%), інші ж, за отриманими даними, прохідний бар'єр не долають. Так, у "Партії Шарія" та "Української стратегії Гройсмана" показники 3 і 4%, а у "Громадянської позиції" – 2 і 3%.

І, нарешті, за даними опитування групи "Рейтинг", у лідерах квартет, "Сила і честь" трохи до 5% не дотягує. Далі розмістилися практичні ті ж партії, які вказані і в попередніх опитуваннях, додалася лише "Самопоміч". Вище за 4% мають "радикали", "стратегія Гройсмана", "Наші" Мураєва та "УДАР". "Свобода", "шаріівці", "Самопоміч" з непарламентських, і "Голос" та "За майбутнє" з представлених у парламенті згідно з цим опитуванням до претендентів на мандати не відносяться.

Отже, підсумуємо: є група непарламентських партій – "Сила і Честь", "Радикальна партія" і ""Українська стратегія Гройсмана" - рейтинги яких обнадіюють, "Свобода", "Партія Шарія" фігурують в усіх опитуваннях, "Наші" та "УДАР" - майже в усіх. Тож подивимося, що ці партії роблять, щоб, як кажуть експерти, їх підтримка зростала.

Чому непарламентські партії нічим не дивують

Спочатку зробимо ретроспективу у жовтень минулого року, коли в Україні відбулися місцеві вибори. З вище перелічених політичних сил більше 1% депутатів вдалося привести лише "Свободі" (2,10%), Гройсману (1,6%), "радикалам" та партії "Сила і Честь" Ігоря Смєшка (1,36%). При цьому успіх у них був переважно в кількох базових регіонах. Порівнюючи з цими результатами, всі трохи наростили рейтинги. Але то були вибори місцеві, де часто-густо весь список витягали на собі окремі лідери довіри в громадах, інша справа – підготовка до виборів парламентських коли потрібні пізнавані лідери загальнодержавного масштабу. Та чи є вони у непарламентських проектів – претендентів на місця у Верховній Раді?

Перші особи на слуху – Гройсман, Смєшко, Кличко, Мураєв, а хто за ними? В "УДАРу" є кілька спікерів, це люди з київської команди столичного мера. Про Олега Тягнибока на державному рівні давно не чути, найчастіше в ефірах на загальнонаціональних каналах бувають Руслан Кошулинський та Андрій Іллєнко, рідше – мери чи місцеві депутати-"свободівці". Смєшко буває в ефірах ахметівського каналу "Україна 24". До речі, як і Гройсман із Ляшком і Мураєвим. Мураєв має ефіри на каналі "НАШ", від управління яким, нагадаємо, пообіцяв відійти. Тобто, десь можна припустити, що нинішні рейтинги непарламентським претендентам на мандати забезпечують їхні лідери появою в ефірах кількох телеканалів. Кличко, чиє протистояння з Банковою триває вже кілька місяців, частіше отримує ефірний час і на інших медіа-ресурсах.

Тепер поглянемо, як працюють партійні сайти згаданих політсил. Точніше, якими смислами їх наповнюють. На сайті партії "Сила і Честь" є кілька заяв партії, наприклад, проти відкриття ринку землі, новини про нарощування рейтингу. За кількістю заяв, принаймні за останній місяць, передує не Смєшко, а дипломат, член політради партії Олег Бєлоколос. У червні лише одна новина стосувалася розбудови регіональної партструктури. Не надто насичена новинами і "Фейсбук"-сторінка партії. Тут повідомлення про зустрічі Смєшка, про події в регіональних осередках, вітання до свят, футбольні новини, але замало заяв, які б викликали значний суспільний інтерес.

Новини про діяльність партії Гройсмана можна отримати, підписавшись на них. Мабуть, цікавий політтехнологічний хід. А от на "Фейсбук"-сторінці політсили новин багато, однак вони переважно про лідера партії. Його заяви з телевізійних ефірів, звіти про поїздки регіонами та про різноманітні зустрічі. Як і в Смєшка, ці заяви за змістом не опозиційні, радше вони витримані в руслі "є гарні фахівці, здатні допомогти владі".

Сайт партії "Наші" - це переважно заяви Євгена Мураєва, іноді голови політради партії Олександра Долженкова. Вони витримані в опозиційній риториці до влади, засуджують "зовнішнє управління" і так далі. Практично ідентичною за змістом є "Фейсбук"-сторінка політсили. А от партійний сайт "радикалів" Ляшка, схоже, давно не оновлювали. Остання новина там за 24 травня. Фото також давні. Єдиним ньюзмейкером залишається сам Ляшко, куди поділися члени його парламентської команди, можна лише здогадуватися. Те ж саме стосується і сторінки у "Фейсбук".

Сайт ВО "Свобода" та сторінка партії у "Фейсбук" - найактивніші з усіх непарламентських політсил, які є в опитувальниках соціологів. Із заяв, опублікованих на цих ресурсах, можна дізнатися, що націоналісти – проти продажу землі і проти олігархів. Але президентський антиолігархічний закон вони не підтримують.

Ми зумисне не деталізуємо про "Партію Шарія". Здається, цей проект перестав влаштовувати всіх, і владу, і проросійські групи впливу в Україні. Можна припустити, що в опитувальники його включають радше для того, щоб виміряти чисельність особливо радикального "ватного" електорату.

Які висновки напрошуються із цього побіжного аналізу? По-перше, поки не видно, за рахунок яких ідей і смислів зростатиме підтримка непарламентських партій. Адже педалюються ті ж теми, що і у "слуг" та опозиції. Не виключено, згодом хтось вискочить з якоюсь супер вдалою технологією, як Пилип з конопель, але зараз все банально. По-друге, всі вище названі проекти тримаються на лідерах, розкручених ще раніше, які підтримують себе і виборців в інформаційному тонусі. Команд поки не видно. По-третє, непарламентські партії не надто вкладаються в піар, скоріше тримають бренди своїх партій на плаву. По-четверте, всі соцопитування демонструють величезний розрив між квартетом лідерів та всіма іншими, і не факт, що комусь із претендентів взагалі вдасться стати п’ятим. Особливо, якщо ці претенденти не запропонують виборцям щось більше, аніж пропонують зараз.