УІМ назвав міфи, які заважають Україні рухатися вперед

Про це повідомляє Depo.ua з посилання на прес-службу УІМ.

"Рік, що минає, засвідчив, що світ вступив у перехідний етап, коли стара міжнародна система змінюється на нову: формуються контури нового світового порядку, закладаються підвалини нових моделей соціально-економічного розвитку, зміщуються центри політичного впливу, перерозподіляється економічна вага. Нове десятиліття, що розпочалося у 2020 році під знаком глобального системного переходу, отримає своє не менш жваве і бурхливе продовження у 2021 році", – заявили в Інституті.

Зазначається, що цей перехід характеризуватиметься кількома великими процесами, за якими варто спостерігати у наступні роки:

- Соціальна радикалізація постковідного середовища;

- Політична поляризація контр-елітної хвилі 2000-2010-х;

- Зміна глобального балансу сил;

- Ерозія традиційної євроатлантичної архітектури безпеки та її похідних геополітичних конструкцій;

- Криза світового лідерства через втрату безумовної ініціативи США;

- Руйнація регіональних порядків, спадку епохи після 1989 року.

В Українському інституті майбутнього стверджують, що окрім того, що ці тренди свідчать про остаточний розпад звичного для нас міжнародного середовища, вони ж визначатимуть майбутнє нової системи, її суб’єктів, баланс сил та принципи функціонування. Від того, яких нових форм і рис набудуть світові процеси, визначені вище, залежатиме прогнозування майбутнього міжнародних відносин та місця у них України.

"Вплив традиційних глобальних гравців, які стояли біля витоків сучасної міжнародної системи (США, Росія, Велика Британія, Франція, інші країни Західної Європи) послаблюється з низки причин: криза капіталізму, відсутність ідеологічного та філософського підґрунтя під сучасною постмодерністською епохою, антиглобалістські настрої, збільшення "боргового ярма", накопичування внутрішніх проблем, – йдеться у повідомленні.

У свою чергу, це виводить на авансцену нових гравців регіонального та міжрегіонального рівнів, які мають ресурсні можливості, політичну волю, інструментальну здатність і доктринальну обґрунтованість кидати виклик старому ладу та його правилам гри (Туреччина, Індія, Іран, Китай, ОАЕ, Саудівська Аравія, Польща тощо).

Головними факторами могутності держав сьогодні є не чисельність населення, площа території або кількість збройних сил. Як показала коронавірусна пандемія, вирішальним стали мобільність, адаптивність, мінливість та швидкість ухвалення рішень. Через це світ стає швидшим і непередбачуваним, довгострокові стратегічні рішення приймаються все складніше, поступаючись тактичними тимчасовими союзами, які базуються не на цінностях або ідеологічній єдності, а на ситуативних інтересах прямо тут і зараз.

З одного боку, це дозволяє державам оперативно змінюватись і швидко адаптуватися під нові умови, але з іншого боку – "вбиває" можливості до формування довгострокових інтересів та рішень, послаблює атмосферу довіри. Багатостороння колективна дипломатія поступається простішим двостороннім схемам співпраці, "круговим союзам", коли партнери можуть змінюватися щороку залежно від національних потреб держав.

Легітимність політичних режимів також стає темою для обговорення у наступні роки. Коронавірусна пандемія, яка спричинила вибух конкуренції між різними моделями організації суспільства та державного управління, продемонструвала, що старі правила, які визначали легітимність та прийнятність того чи іншого політичного режиму в країні, більше не актуальні. Верховенство права, демократичні практики, конституційний лібералізм, система стримувань і противаг вже не є рисами, які свідчать про однозначну спроможність держави.

Приклади Китаю, Індії, Туреччини, Ірану, Угорщини, Руанди та інших країн, що змагаються за право нав’язати свою модель розвитку іншим, доводять, що світова спільнота ще не готова створити єдину основу для гармонійного співіснування. Існуючі на сьогодні характерні ознаки політичної організації суспільства, в основі яких ліберальні цінності та демократичний устрій, у майбутньому перестануть бути безумовними доказами легітимності, правильності або могутності держав", – зазначають в Інституті.

При цьому відзначається, що зовнішня політика України за результатами 2020 року не подолала свої основоположні проблеми, які великою мірою пов’язані з внутрішньополітичними процесами:

- Провінційність української політики — смислова обмеженість, закостенілість державних інститутів, закомплексованість в ухваленні рішень, невпевненість у власному шляху;

- Рефлексивність зовнішньополітичної діяльності — хронічний режим "пожежної команди" щодо зовнішніх ситуацій, які виникають завжди "зненацька";

- Короткозорість зовнішньої політики — нездатність виробляти довгострокові плани дій та нав’язувати порядок денний;

- Культура політичної безвідповідальності — нечіткість ієрархії ухвалення рішень, відсутність покарання, розмитість критеріїв оцінювання роботи, розсинхрон у взаємодії державних органів.

"Нова влада на чолі з Володимиром Зеленським не змогла сформувати новий зовнішньополітичний курс і вирішила триматися за старі, але перевірені історії: збереження стратегічної ставки на ЄС\НАТО, розвиток стосунків із Туреччиною через співпрацю у сфері ВПК і торгівлі, підтримання обмежених політичних контактів з Польщею, збереження статусу-кво на усіх інших існуючих напрямках. Хоча такий курс і зберіг зовнішню політику України на мінімально стабільному рівні, не можна сказати, що він покращив міжнародні позиції України. Навіть навпаки – Україна переживає зовнішньополітичну стагнацію.

Перехідний етап міжнародної системи поки що складається не на користь України. Ключовими процесами, які впливатимуть на подальші позиції України у 2021 році, є ситуація із врегулюванням конфлікту на Донбасі, початок керованого політичного транзиту у Росії до 2022 року, постковідне економічне відновлення, вірогідна реконфігурація політичної влади у Києві, обстановка на світових сировинних ринках, стабільність політичної системи та темпи занепаду пострадянської регіональної архітектури безпеки.

Крім того, варто також зауважити, що додатково на Україну впливатимуть і процеси, пов’язані з політичною кризою у Білорусі, імовірним вирішенням замороженого конфлікту в Придністров’ї, турецько-російськими домовленостями щодо Близького Сходу та Кавказу, а також глобальні переговори між Росією, США, Європою і Китаєм.

Коронавірусна пандемія різко обірвала політичні та дипломатичні контакти між країнами. Чимало держав занурилися у свої внутрішні проблеми, і Україна не є винятком.

Європейський напрямок розвивається слабко та не дуже активно. У ЄС зайняті подоланням внутрішньої кризи, розподіленням коштів на відновлення економіки, стабілізацією політичного дискурсу, вирішенням проблеми міграції, стримуванням китайської експансії та американського протекціонізму.

За останні роки Україна перейшла у розряд незначних зовнішньополітичних питань Євросоюзу. Україну розглядають через призму двох важливих процесів, які мають значення для європейців — конфлікту на Донбасі та відносини з Росією. Україна досі не має жодної ініціативи, яка б стосувалася широкого розуміння урегулювання конфлікту на Донбасі із серйозним обговоренням проблем гуманітарного, соціально-економічного, юридичного, майнового, земельного, освітнього питань на окупованих територіях та аспектів їхньої потенційної реінтеграції. Замість цього, єдине, що часто прориває інформаційний простір – це одинокі провокаційні тези про організацію місцевих виборів на окупованих територіях, спільні патрулі з бойовиками, створення вільної економічної зони, повної амністії тощо. Тому і порядок денний на переговорах формує не Україна, а наші західні партнери, які іноді займають навіть більш "проукраїнську" позицію, аніж сама Україна, як це було на прикладі з ситуацією навколо створення Консультативної комісії у межах ТКГ навесні 2020 року.

Відносини України з Росією також позбавлені системності та конкретики. В умовах війни, в Україні практично відсутня цілісна та багатостороння експертиза щодо Росії: внутрішніх процесів, стану економіки, санкційного тиску, планів на майбутнє. Це робить Україну уразливою перед будь-якими потенційними політичними маневрами, що їх реалізує Російська Федерація з різних боків для отримання політичних і дипломатичних переваг: на рівні "Норманської четвірки", на переговорах у Мінську, у двосторонньому діалозі з Францією або ФРН, на Близькому Сході або в Африці тощо.

Україна у 2020 році не просунулися із питанням деокупації Криму, хоча й розпочала переговори щодо створення "Кримської платформи". Щоправда, досі невідомо, яким чином діятиме ця структура і які в неї будуть функції, в тому числі у принципових для України питаннях: порушення права людини в Криму, постачання води на півострів, санкційний тиск.

У США передвиборча кампанія створювала токсичний фон для різких кроків у американсько-українських відносинах, особливо після скандальної історії з імпічментом Дональда Трампа, яка завершилася напередодні пандемії у лютому. Нерозуміння внутрішніх процесів у США завадило Україні усвідомити сутність кризи глобального гегемона, яка є характерною рисою кризи старого світового порядку. Відсутність у України повноцінної здатності сформувати власний функціонал у стосунках зі США та нав’язати його, неможливість перевести наші відносини у ділове середовище знижує авторитет країни та ставить її у статус підлеглої Вашингтону. Інструментально-смислова пустота, що є характерною для відносин України та США, які зациклені на тих же обмежених категоріях сфери безпеки, призвела до маргіналізації українського напрямку у зовнішній політиці Білого Дому. Тому симптоматично, що на шостому році війни Україна та США розмовляють тією мовою та тими ж фразами, що й у 2014 році.

Стосунки України з Китаєм, на жаль, погіршилися. Після кількох неприємних скандальних історій із контрактами щодо зерна та заводом "Мотор Січ", у Пекіні не впевнені, що Україна здатна дотримуватися старих контрактів та своїх зобов’язань. Погіршення репутації призвело до несерйозного сприйняття Китаєм української влади, а це перешкоджає нормальній комунікації. Бінарність глобального мислення, яку іноді демонструють представники України ("Захід проти Сходу", "США проти РФ", "демократичне добро проти диктаторського зла" тощо), а також схильність екстраполювати свою внутрішню ситуацію на зовнішню політику (що показувала риторика навколо протестів у Гонконзі), також вплинула на ерозію китайського та, ширше, азійського напрямку зовнішньої політики України.

Решта напрямків – Близький Схід, Латинська Америка, Африка, Південно-Східна Азія — лишаються полем можливостей для України. Винятком є Туреччина, з якою Україна цього року посилила співпрацю у галузі ВПК і збільшила товарообіг.

З огляду на вищеописані глобальні тенденції, зовнішньополітична стагнація та міжнародна маргіналізація України — це серйозний ризик для країни, яка перебуває у стані війни та має слабкі політичні та соціальні інститути і неефективну економіку. Несистемність відносин з ключовими глобальними гравцями, відсутність України у різноманітних регіональних ініціативах і проєктах, нерозуміння власного функціоналу у міжнародних взаємовідносинах призведуть до того, що Україна опиниться на периферії зовнішньої політики більшості ключових гравців. У такому разі, нам буде складно розраховувати на однозначну та сильну підтримку зовнішніх партнерів.

Перехідний етап міжнародної системи поки що складається не на користь України. Ключовими процесами, які впливатимуть на подальші позиції України у 2021 році, є ситуація із врегулюванням конфлікту на Донбасі, початок керованого політичного транзиту у Росії до 2022 року, постковідне економічне відновлення, вірогідна реконфігурація політичної влади у Києві, обстановка на світових сировинних ринках, стабільність політичної системи та темпи занепаду пострадянської регіональної архітектури безпеки. Крім того, варто також зауважити, що додатково на Україну впливатимуть і процеси, пов’язані з політичною кризою у Білорусі, імовірним вирішенням замороженого конфлікту в Придністров'ї, турецько-російськими домовленостями щодо Близького Сходу та Кавказу, а також глобальні переговори між Росією, США, Європою і Китаєм", – заявили в УІМ.

Нагадаємо, 17 грудня Український інститут майбутнього презентував прогноз на 2021 рік.