Екзотика від Банкової: Чи вдасться Зеленському знайти альтернативу Мінську

Стаття першого заступника голови делегації України в ТКГ з врегулювання ситуації на Донбасі, віце-прем'єра Олексія Рєзнікова на сайті Anlantic Council, з точки зору Росії, і сама по собі була провокацією – цей аналітичний центр, близький до НАТО, в Москві вважають якщо й не осереддям світового зла (яке, як відомо, знаходиться в Держдепі), то чимось вельми від цього недалеким. 
Навряд чи порадувала Кремль і мета колонки українського посадовця – відновити дискусію стосовно виконання умов Будапештського меморандуму, відповідно до норм якого Росія, США та Велика Британія гарантували Україні територіальну безпеку в обмін на відмову від ядерної зброї. Як не порадувало бажання розпочати діалог з гарантами нашої безпеки,  спочатку – без участі Росії.

Чимало російських політологів вже встигли прокоментувати колонку Рєзнікова в тому сенсі, що Україна намагається вийти з Мінських угод і шукає для цього бодай якийсь привід.
Що, хоч і не є правдою від початку і до кінця, але недалеко від істини. Бо, як зауважив Рєзніков,  "ми не маємо наміру відмовлятися від мінського формату, оскільки це допомагає нам, принаймні, звільнити наших громадян з російських в'язниць. Проте ми також маємо шукати додаткові можливості для відновлення довіри і зміцнення міжнародної безпеки. У цьому прагненні до стійкого миру з путінською Росією всі дороги ведуть в Будапешт".

При тому стаття Рєзнікова – не єдина спроба Банкової відійти від канонічних заяв про "безальтернативність мінських угод", під акомпонемент яких шостий рік триває війна.

Наприклад, сьогоднішнє звернення Верховної Ради до ООН та інших міжнародних організацій щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу та засудження порушень Росією  прав і свобод кримських татар декотрі аналітики схильні розглядати як спробу команди Зеленського повернути на переговорний стіл питання Криму, цілком випущене Мінськими угодами.
Як ідея з Будапештським меморандумом, так і згадка про Крим, здається, є спробами Зеленського та його команди продемонструвати Путіну здатність України вийти за межі фактично мертвого нормандського формату. За межі Мінських угод, які від самого початку були складені таким чином, щоб кожна сторона, яка їх підписала, могла потрактувати цей документ по-своєму.

З певної точки зору, всі ці дипломатичні тілорухи мають певний сенс. Оскільки без спроб знайти достатньо радикальні аргументи на користь вирішення конфлікту мінський формат так і залишиться майданчиком, в межах якого Росія та керовані нею сепаратисти вимагатимуть негайно змінити українську Конституцію, переписати законодавство і визнати результати "місцевих виборів", проведених в анклавах сепаратистів під наглядом російських військовослужбовців та спецслужб. А Україна буде вимушена й далі обстоювати тезу про те, що сучасний стан "Л-ДНР" і поняття "демократичні вибори" не сумісні в принципі. Всі попередні ідеї Києва стосовно "плану Б по Донбасу" – зокрема, можливість введення миротворчої місії в регіон – наразі розбилися об реальність. Тому Банкова й вимушена тестувати "екзотичні" дипломатичні рішення.
Незрозумілим в усій цій історії залишається одне. Чому хтось на Банковій вважає, що США і Британія, які проігнорували свої зобов'язання за Будапештським меморандумом в момент гострої фази війни на Донбасі, зараз раптом змінять свою позицію. І чому Росія, яка не згодна виконувати вигідніші для себе Мінські угоди, раптом захоче вести ще й переговори стосовно Криму.
Гра на підвищення ставок, за певних обставин, може виявитись дієвим дипломатичним інструментом. Натомість в україно-російському конфлікті це підвищення ставок з українського боку абсолютно нічим не підкріплене. Що, скоріше за все, розуміють навіть на Банковій. Але відверто визнати, що припинити війну на Донбасі наразі немає жодної можливості, команда Зеленського, із очевидних причин, також не поспішає.