Трухін, Коболєв, Кузьміних і всі, всі, всі

Глобально немає значення – чи вона завершиться достроковими виборами в Раду-2022, чи плановими. Головне, що більшість гравців, самі того не підозрюючи, виходячи зі своєї маленької логіки, запустили незворотні процеси війни всіх проти всіх, але тільки за себе.

Це дуже важливий аспект "Кожен сам за себе": наразі немає альянсів і тимчасових союзів. Це війна всіх проти всіх, де дії чи антидії підпорядковуються не загальній колективній меті, а виключно особистим мотивам не лише ключових акторів, але й виконавців різних рівнів, включно із середнім і нижче середнього рівнями.

Але повернімося до того, а що ж у нас відбувається і на що нам чекати.

Як на мене, почати треба з питання "В якій країні ми живемо?"

На перший погляд, відповідь тут проста: корупційній, слабо розвинутій і т.ін. Але я хотів би дещо уточнити за допомогою термінології, запропонованої в книзі, яку рекомендую всім: "Насильство та суспільний порядок", автори Дуглас Норт, Джон Волліс, Баррі Вайнгест.

Якщо коротко, то ми живемо в так званій природній державі, заснованій на особистих відносинах. Водночас такий тип держави ділиться на три види: нетривалі, базові та зрілі. Щоб не вдаватися до довгих термінологічних історій, якщо коротко, то найнижчий рівень – це суцільно патрон-клієнтські відносини, які утворюють квазіправові чи просто неправові мережі, які і є основою насильства в державі. Базові ж природні держави утворюють і підтримують тривалу організаційну структуру держави, але засновану на особистих стосунках, які і є основою державотворення. Зрілі – це найвища стадія природної держави, де функціонує право, але державне насильство все ж багато в чому тримається на особистих відносинах. Ну і, нарешті, щоб завершити про теорію, найвищим ступенем є утворення безособової держави, але це не про нас поки що, тому не буду про це зараз.

Отже, де ми перебуваємо? На жаль, протягом багатьох останніх років (як на мене з 2003 року) ми балансуємо на нижній точці базової держави з частковим скатуванням до нетривалої держави з усіма наслідками (поки, повністю до нетривалої держави, ми скотилися один раз у 2013-14 роках, на останніх місяцях правління Януковича).

У 2014 і в 2019 роках ми мали шанс якщо не збудувати елементи безособової держави, то, як мінімум, перейти в стадію зрілої природної держави. Але цього не сталося з цілого ряду причин, але найголовніший: страх консолідації еліт. За часів Порошенка ішов вічний торг (не діалог, а торг еліт, в результаті якого основна частина цих самих еліт перейшла до іншого продавця на цьому базарі). За часів Зеленського ми стрімко пройшли від елементів діалогу до воєнних дій (не війни, а саме воєнних дій) всіх проти всіх.

Як результат, ми маємо нинішню ситуацію, яка передбачає подальшу атомізацію еліт в пошуках своєї ренти, відсутність будь-яких координуючих дій держави, спорадичні бойові дії, які є не стільки тотальною війною проти того чи іншого "олігарха", скільки партизанщиною. Олігархат чи умовний олігархат теж воює тільки сам за себе, паралельно розкладаючи яйця в різні кошики. Кожен грає за себе і кожен грає в гру: повернути (відвоювати) свою можливу рентну ставку на майбутнє. Ні про які смисли вже не йдеться і не йтиметься. Ми воюємо одноходовими комбінаціями де головний приз – відвоювання монопольного права на ренту в тій чи іншій галузі.

Якщо раніше, ще в 2019-20 рр. логіка боротьби державного апарату та опозиції зводилась до формули: "резонансна тема чи проблема – влада пропонує хайпову тему, яка перебиває цю тему – влада очолює хайпове обговорення і тема "розчиняється" – поява нової проблеми", то зараз ми увійшли в стадію війна всіх проти всіх, але тільки за себе. Повторюся: відбулася велика атомізація цієї війни, коли умовний майор умовного ДБР, НАБУ чи БЕБ є не менш значущим гравцем, ніж умовний міністр чи генпрокурор.

Якщо коротко підсумувати правила і цілі цієї війни, то вони зводяться до такого:

1. Кожен грає за себе і головна ціль – збереження (відновлення, розширення) ренти. Це і є стратегічна ціль. І енергія крутиться однакова – плюс сто мільйонів чи плюс тисяча доларів.

2. Ключова роль віддається інформаційним кілерам і зрадникам. Вони є головними акторами цього театру. Форма і красномовність домінують над змістом.

3. Країна тримається, перш за все, на "червоних лініях" зразка 2019-2020 років. І це – головний позитив.

4. Економічної стратегії немає ні в кого і суспільство не хоче про це говорити (рейтинги телеканалів падають на таких дискусіях).

5. Тактична перемога – це перемога в локальному зашкварі. Ціль політичного життя – зробити проблему супернику, щоб відволікти його від політичних дій проти себе.

Чи є у нас майбутнє в цій парадигмі? Є, якщо проти нас системно не почнуть воювати. Водночас системність дуже складно вибудувати в силу абсолютної децентралізації зрадників.

Але, за будь-яких обставин, довго так тривати не може. І, на жаль, запущені вибори поки не передбачають відповідей на поставлені питання. Головна тема наступних виборів – рента і особистісне право на насильство.

І останнє. Трухін, Коболєв, Кузьміних, Ситник, Венедіктова і всі, всі, всі – лише елементи цієї війни всіх проти всіх, але за себе. Просто хтось із них випливе в пам‘яті виборця в кабінці для голосування, а хтось ні. І це їхня головна політична місія в нинішній системі координат.

ДумайТе.