Невдахи року, відсутність миру і нелегітимний Ситник: Топ-5 політичних подій 2020

Зеленський - "розчарування" і "невдаха" року

Ми стали очевидцями, мабуть, найбільш стрімкого падіння рейтингів політичної сили та її лідера у новітній історії України. Наскільки українці довіряли своїм новим несподіваним кумирам 2019 року, настільки швидко й розчарувалися в них. Більшість інших політичних подій, що мали місце цього року, - похідні від стрімкої девальвації виданого "слугам" українським суспільством кредиту довіри.

За повідомленнями соціологічних служб, зниження рейтингу "Слуги народу" відбулося в рази і воно триває. Станом на грудень-2020 до грудня 2019-го показник підтримки "слуг" упав удвічі – з 36% до 17%, особистий рейтинг президента Зеленського знизився з 41% до 19% (дані Центру Разумкова).

Зауважимо пов’язану з цією тенденцію: в очах виборця досі не з’явилося альтернативи "слугам" у політиці, через це партія влади продовжує перебувати на вершині рейтингу, хоч і не з таким, повторимо, вражаючим відривом від решти конкурентів. Разом з тим, друга і третя політсили країни, "Європейська солідарність" і "Опозиційна платформа – За життя", протягом року покращують свої показники.

На фініш 2020-го Зеленський вийшов з 30,6% довіри, опинившись позаду спікера парламенту, висуванця своєї ж партії Дмитра Разумкова (35%). Нічого дивного тут немає: президента, який обіцяв їздити на роботу велосипедом, а в реальному житті їздить із великим кортежем, і який публічно взяв на себе відповідальність за все, що відбувається в країні, тягар цієї відповідальності і потягнув донизу.

 

Провал "слуг" на місцях

Красномовним підтвердженням втрати позицій президентською політсилою стали невтішні результати "Слуги народу" на місцевих виборах-2020. Здобувши формальну перемогу в загальному заліку, про що регулярно нагадують лідери цієї партії, "зелені" не отримали жодної посади мера у великих містах і тільки завдяки інтригам і сформованими зі скандалами коаліціям спромоглися взяти більшість у 12 обласних радах та посадити там у крісла своїх голів. Але розплачуватися доведеться, ділячись владою з новими партнерами.

Що казати, коли навіть у рідному місті президента Кривому Розі партія "слуг" пробувала інтригувати і, можливо, змусила відмовитися від боротьби безумовного фаворита з місцевих еліт Юрія Вілкула, та це не допомогло: у боротьбі за крісло мера представника "Слуги народу" переграв кандидат від ОПЗЖ за неявної підтримки того ж Вілкула.

Якщо ж почне сипатися піраміда "слуг" у Києві, то на місцях їхні представники швидко побіжать під інші політичні дахи. Адже за результатами кампанії-2020 позиції місцевих лідерів, там, де вони й до жовтня були сильними, лише зміцніли. Загалом ці вибори підтвердили тезу, про яку віддавна говорять фахівці: місцевій владі, як і раніше, довіряють більше українців, ніж будь-якому центральному органу влади чи політикам "з Києва".

 

 

Напіврозпад монобільшості

Проблеми у "Слуги народу" на центральному рівні підтвердив напіврозпад коаліції у Верховній Раді. Парламентська більшість у складі лише однієї партії, яка блискавично сформувалася у серпні 2019 року вперше у нашій найновішій історії, не менш несподівано для стороннього ока дійшла до стану, коли зібрану без жодної системи і спільних принципів та ідеологічного фундаменту групу в дві з половиною сотні людей просто розтягли на "запчастини" інші, значно більш досвідчені в політиці та просто у житті люди. Яких ми звикли називати олігархами.

Провалом амбіцій Зеленського на нову якість політики стала інформація ЗМІ про щомісячні неофіційні виплати "слугам" у парламенті в конвертах. Далі була ціла низка відомих усім скандалів побутового і корупційного характеру та невдалих дій влади. Хаотичними діями і відосиками президент і уряд як могли відбивалися від атаки COVID-19 і продовжують робити це. Символом розділення суспільства на "білих і всіх інших" став працюючий під час карантину ресторан чільного київського "слуги" і нардепа Миколи Тищенка. Депутати від монобільшості то радили пенсіонерам заплатити собаками за комуналку, то шокували суспільство новинами про те, що коронавірусу не існує.

Станом на кінець року монобільшість у Раді формально існує, бо ще не всі погані для президента події сталися. Але буквально кожне ключове рішення за останні місяців вісім, від програми дій уряду до ухвалення державного бюджету на наступний рік і принципово важливих для Зеленського законів (як-от відновлення покарання за неправдиве декларування чи "ремонт" антикорупційної системи), монобільшість здатна проголосувати лише за допомогою "підпорок" - депутатів із парламентських груп-сателітів – "Довіри" і частково "За Майбутнє" з "Батьківщиною". Але за голоси доводиться розплачуватися як не посадами, то хоча б зниженням ставки оподаткування аграрної галузі… Тобто фракція "Слуга народу" функціонує як конгломерат кількох груп впливу, яких складно умовити підтримати ініціативи ОП і тим більше уряду.

 

 

Нелегітимний Ситник

Майже рік просидівши у "засідці", уповноважені боротися з корупціонерами топового рівня органи (які дуже недешево обходяться бюджету країни) під кінець року активізувалися й почали кликати на допити одного за іншим відомих представників суддівського середовища. На допит в Національному антикорупційному бюро чекають голову відомого Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка і керівника Конституційного суду Олександра Тупицького. У публічну площину вийшло протистояння між НАБУ і заступником голови ОП Олегом Татаровим, який на Банковій курує силовий та правоохоронний блок, а під час Майдану 2014 року працював у керівництві Міністерства внутрішніх справ.

З іншого боку, і для директора НАБУ Артема Ситника жодних наслідків не мало те, що ось уже рік як він офіційно включений до реєстру корупціонерів. Тим часом у жовтні Окружний адмінсуд Києва наказав Міністерству юстиції викреслити з державного реєстру інформацію про Ситника як директора Національного антикорупційного бюро. Перед тим, у серпні, схожий за суттю вердикт ухвалив Конституційний суд України. Влада мала три місяці на вирішення цієї колізії, але не зробила нічого. Тож 16 грудня набуло чинності рішення Конституційного суду щодо неконституційності призначення Ситника директором Національного антикорупційного бюро. Але він продовжує займати крісло директора НАБУ.

 

Перемир’я замість миру

Провалом Володимира Зеленського на зовнішньополітичному напрямку стала відсутність миру на Донбасі. Саме цю обіцянку він зробив ключовою ще під час президентської виборчої кампанії. Але прогресу досягти не вдалося, як і прогнозували адекватні політики та експерти.

Справжній мир підмінили формальним перемир’ям. Під час якого з боку агресора та його колаборантів регулярно стріляють, а у відповідь із нашого боку – запевненняють у кращих намірах. Це приносить київській владі втрати не лише іміджеві.

У жовтні батько загиблого на Донбасі морського піхотинця Ярослава Журавля подав заяву про вчинення злочину президентом Володимиром Зеленським. Йдеться про перевищення службових повноважень і (стаття 426-1 ККУ). Нібито Зеленський заборонив Головнокомандувачу ЗСУ Руслану Хомчаку залучати додатковий особовий склад до рятувально-пошукових заходів пораненого Журавля. При цьому президент публічно обіцяв узяти під особистий контроль "ситуацію з убивством військового медика". Держбюро розслідувань відмовлялося було відкрити справу проти президента, але в грудні Печерський районний суд Києва зобов’язав ДБР почати провадження про вчинення президентом Володимиром Зеленським дій, унаслідок яких бійця не вдалося врятувати.

Тож і тут на президента можуть чекати не надто приємні новини, які чинитимуть вплив на його рейтинг – єдиний капітал, за допомогою якого гарант керує як своєю партією, так і державою. І вишенька на тістечку - міжнародна група розслідувачів Bellingcat зайнялася справою щодо начебто зриву найбільшої операції українських спецслужб із затримання так званих "вагнерівців". Тож політичне шоу в Україні у наступному році засяє новими барвами. Тільки от чи стане українцям від цього веселіше…