Таємниці "Нормандії": Чому Макрон перервав Зеленського і Путіна та як головним став Єрмак

По мірі того, як офіційна українська версія комюніке з паризької зустрічі нормандської четвірки обростає все новими і новими коментарями від усіх зацікавлених сторін – починаючи від Офісу президента і закінчуючи ватажками сепаратистів, вся ситуація з довгоочікуваним самітом починає виглядати дещо інакше, ніж це, можливо, здавалося у ніч з 9-го на 10-те грудня.

Першим – і очевидним моментом є заміна "офіційної" української версії комюніке саміту. І біда не в тому, що насправді в Парижі обговорювали не "всі правові аспекти Закону про особливий статус", а таки "всі правові аспекти особливого статусу Донбасу", що, насправді, таки різні речі. Врешті, цей факт міг встановити від початку кожен, здатний прочитати два речення англійською мовою.

Біда полягає в тому, що, в сухому підсумку виходить так, що ватажок терористів Денис Пушилін казав про комюніке правду, а офіс президента України – не дуже. І заяви, приміром, представника України в ТКГ Рєзникова про "надуману і роздмухану" історію з комюніке виглядають просто несерйозно. Якщо апарат президента допускає подібні помилки – то апарат слід міняти. Чи розширювати за допомогою студенток-старшокурсниць з англійської філології.

Інший привід для підозр стосовно повної прозорості переговорного процесу з Росією дає той фат, що українське МЗС, за інформацією джерел Depo.ua, було фактично відсторонене як від процесу підготовки до нормандської зустрічі, так і від опрацювання її результатів. І рішення про це, буцімто, було прийнятим в офісі президента – задля уникнення ймовірних витоків з дипломатичного відомства, де могли окопатися "підступні порошенківські кадри". Все керівництво переговорним процесом було жорстко замкнуто на Єрмака та персонал з Банкової. А достовірної інформації про короткий "тет-а-тет" Зеленського з Путіним (який, за чутками, від гріха подалі був рішуче перерваний Еммануелем Макроном) наразі немає взагалі ні в кого.

З якоїсь точки зору, обговорення особливого статусу Донбасу саме по собі не є зрадою. І навіть гіпотетичні, більше того – вкрай малоймовірні поки що закулісні домовленості Зеленського з Путіним, якщо такі мали місце, ще повинні пройти, як мінімум, затвердження в парламенті – де, попри "турборежим", їх доведеться як мінімум оприлюднити. Ну, і зіткнутись з реакцією суспільства.

А реальна проблема полягає в тому, що, з одного боку, адміністрація чинного президента України береться формувати міжнародну політику в дуже "тіньовому" – щоб не сказати "засекреченому" режимі.

В результаті "імпровізацій" Зеленського і його команди Україні доводиться правити переклад тексту паризького комюніке під диктовку бойовиків, а журналісти "Звєзди" ходять по Києву на "особисте запрошення президента" (при чому СБУ доводиться придумувати байки стосовно того, як агітаторам вдалося потрапити на українську територію.

Дивлячись на ці практичні наслідки міжнародної політики "фахівців" з Банкової, виникає думка про те, що було б вельми корисно, щоби ті все-таки радилися з бодай з представниками МЗС перед тим, як щось робити – і звітували народу України після того, як щось було зроблено. В іншому разі, навіть в загальних рисах витримавши "екзамен Путіним", чинний президент ризикує зіткнутися з цілком обґрунтованими підозрами стосовно природи його домовленостей з Росією.