Гра Банкової: Чому Зеленський засекретив росіян у санкційному списку

Вчора президент України Володимир Зеленський ввів в дію рішення РНБО стосовно розширення списку персональних санкцій проти російських юридичних і фізичних осіб.

Виглядає все буденно і логічно — включно з вказівками на те, що реалізацію і моніторинг ефективності санкцій покладено на Кабмін, СБУ і Нацбанк. Більше того, Зеленський доручив МЗС не тільки поінформувати про введення санкцій Євросоюз і США, але й "поставити перед ними питання про застосування аналогічних обмежувальних заходів".

Єдиний виняток з буденності цього розпорядження — це той факт, що список фігурантів санкцій залишається засекреченим. Що виглядає трохи дивно.

Зазвичай, приймаючи санкції, зі списку фігурантів таємниці ніхто не робить. Публічне оголошення осіб та компаній, що підпадають під обмеженння, відкрито публікує Мінфін США. Та й Росія, яка в грудні 2020 року ввела санкції проти 849 українських громадян, серед яких були спікер Верховної ради Дмитро Разумков, його перший заступник Руслан Стефанчук, тодішня глава делегації України в ПАРЄ Єлизавета Ясько та чимало народних депутатів від "Слуги народу", таємниці з цього не робила.

Більше того, і фігуранти українських санкцій дотепер були відомі — коли Кабмін 27 січня ввів санкції стосовно 13 російських авіакомпаній через їхні польоти в анексований Крим, то всі знали, кого це стосується — від ловкостера "Побєда" до авіакомпанії "Авіасервіс" з села Столбіщє, що в республіці Татарстан.

Більше того, логічним буде запідозрити, що розширення санкційних списків Зеленським — це саме "пропорційна відповідь" на роійські санкції проти його однопартійців.

Ідеологічний посил тих російських санкцій був цілком зрозумілий: у Кремлі остаточно переконалися, що на швидку капітуляцію команда Зеленського не піде, і публічно продемонстрували готовність заморозити стосунки з цією командою.

Тепер би і з боку Києва виглядало логічним так само голосно грюкнути дверима, внісши в санкційний список очільників російських Держдуми та Радфеду, та з півсотні найпомітніших діячів з "Єдиної Росії".

Втім, Зеленський обрав шлях "засекречених" санкцій. Більш доречних між відносно дружніми країнами, які просто хочуть покарати конкретних громадян іншої держави, а не продемонструвати своє ставлення до політики опонента загалом. В чому полягала причина?

Варіантів відповіді може бути декілька. Можливо, список підсанкційних російських посадовців настільки "вибуховий", що на Банковій вирішили його поки що приховати, оцінюючи реакцію російської сторони.

Можливо також, що Зеленський хоче зберегти собі шанси на "гру на підвищення". Умовно кажучи, спочатку на Банковій ввели радикально широкий санкційний список, після чого висунули Москві ультиматум, що опублікують його, якщо... Варіантів "якщо" може бути багато. Від обміну полоненими і до скасування російських санкцій якщо й не проти Лероса, то, принаймні, стосовно Разумкова.

Втім, на противагу такому авантюрному сценарію можна запропонувати й інший, далеко більш банальний і реалістичний. Який полягає в тому, що адекватно складеного санкційного списку на момент підписання указу ще й не було (або він був, але вимагав редагування). І цей прикрий факт вирішили банально засекретити.

Але якими б не були реальні причини "таємних санкцій Зеленського", назвати такий хід надто хорошою ідеєю не виходить. Бо в будь-якому випадку вся історія виглядає як спроба приховати рішення виконавчої влади від власної громадськості. Адже фігурантам санкцій, скоріше за все, про них вже повідомили (якщо не йдеться про варіант "недоскладеного списку"). Не кажучи вже про певну безглуздість публічної заяви про те, що "ми зараз показово покараємо, а от кого — не скажемо".