Таємні свята. Як УПЦ МП проігнорувала патріарха Кирила, а Філарет - Епіфанія

Про це пише "Ділова столиця".

Великдень минув у режимі карантину. І це був перший в нашій історії Великдень, коли церкви не мірялися кількістю відвідувачів, а, навпаки, приховували, щоб не стати об'єктом критики чи навіть предметом інтересу з боку влади та поліції.

Не те щоб це було абсолютно нове для християнства - першу пасху, якщо пам'ятаєте, апостоли, тобто християнська церква, що лише зароджувалася, теж зустрічали вдома, у великій тривозі і зневірі, за зачиненими дверима. Здається, жоден священик, що читав проповідь під час великодньої служби, не обминув нагоди нагадати про цю обставину, не втримався від аналогій і паралелей в сюжетах.

Великдень здійняв чергову хвилю "мракобісся" з приводу тих, хто "пішов у церкву", з'явилися навіть заклики покарати тих, хто "покликав". Але все непросто: дехто і не кликав, а вони самі прийшли. Так у всіх трапилося: і у МП-шників, і ПЦУ-шників, і в греко-католиків на подвір'ях храмів хоча б декілька людей були.

Телеканали, що транслювали нічні та ранкові служби, вразили своєю сором'язливістю - найчастіше церкви нам показували або зсередини, де тільки священнослужителі та "все за правилами карантину". Гаразд, майже все. Ніхто не зміг змусити себе відмовитися від хору, абсолютна більшість півчих, певна річ, без масок - в масці не вельми поспіваєш. Також кількість священнослужителів на "головних" службах у всіх трьох конфесіях була явно надмірною, але скорочення їх кількості позбавило б дійство належної помпезності і телегенічності.

Але крім цього всередині "нікого зайвого". Зовні ж нам показували переважно горішні частини храмових споруд, і це було настільки дивно, що можна майже не сумніватися - це робили не випадково. Завдяки такій зйомці не видно, скільки народу зібралося на церковному подвір'ї. Це розумно - навіть тоді, якщо присутніх було небагато. Серед тих, хто залишився вдома, багато хто відчував справжні муки совісті і колосальну невпевненість у тому, що вони чинять правильно - що б там не казали глави церков і синоди єпископів. І, побачивши, що інші прийшли, могли змінити своє рішення і поквапитися приєднатися до них. Спричинивши при цьому потенційно небезпечне скупчення народу і непотрібний інтерес до церкви з боку поліції.

Тих, хто прийшов на служби, у всіх конфесіях виявилося небагато. Гірше виглядала справа з освяченням пасхальної трапези. Якщо службу багато хто погодився дивитися по телевізору, то освячення кошиків перед екраном всерйоз не сприйняли і вирішили зробити це "очно". Народові, який ще пам'ятає, як Алан Чумак заряджав воду по телевізору, це, як мені видається, можна вибачити. Цей культурний досвід телевізійного шахрайства варто врахувати і запропонувати будь-який інший інший формат дистанційного освячення.

Згідно з інформацією Національної поліції України, за результатами святкування відкриті дві кримінальні справи - проти Святогірської і Почаївської лавр, обидві - УПЦ Московського патріархату. Особливо "відзначилася" Почаївська лавра, яку вже давно запідозрили у приховуванні фактів зараження коронавірусною інфекцією і яку на Великдень віруючі буквально брали штурмом. Можна не сумніватися, що ченці не мали наміру їх відмовляти від цього акту чи то "благочестя", чи то непокори владі, чи то звичайної дурості.

Нехтування карантином з боку основних центрів московського православ'я в Україні важко назвати несподіванкою. Виняток становила лише Києво-Печерська лавра, але, боюся, тільки тому, що київська влада, на відміну від влади Почаєва, взяла під контроль вражений епідемією монастир. Але факт зараження ченців лаври, самого настоятеля, а також головного спонсора УПЦ МП Вадима Новинського і, можливо, самого предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія, нікого не протверезив. В УПЦ МП заперечують факт хвороби митрополита Онуфрія, а також зараження керуючого справами Київської митрополії митрополита Антонія - того самого, що закликав усіх віруючих на свята в храми, тому що "тільки в храмі спасемося". Однак те, що митрополит Онуфрій не з'явився під час великодніх богослужінь на екранах, змушує переживати за його здоров'я. Навіть запевнення прес-служби, що він тихо помолився у своєму домовому храмі в Феофанії, не викликає особливої довіри. Митрополит Київський - публічна фігура, на Великдень він повинен був з'явитися перед вірними хоча б у телеформаті, хоча б у коротенькому інтернет-стрімі на офіційному сайті, якщо перебуває на самоізоляції.

Однак так і не з'явився.

Скандальна багатолюдність Святогірської та Почаївської лавр не стала сюрпризом через низку давно відомих причин, але головне все ж повторимо. По-перше, таким чином обидва монастирі продемонстрували українській владі своє до неї презирство. Це не провокація. Це щира віра у те, що українська влада - не те, на що треба зважати. Втім патріарх Московський, який прийняв карантин, також виявився нашим монахам "не указ".

Виходить досить цікава колізія, при якій українські центри московського православ'я дистанціюються і від українського, і від московського начальства, тобто перетворюються на справжніх "антикефальних".

Це не те щоб новина - в російському православ'ї особливою повагою користуються монастирі і старці, більше, ніж патріархи та інші церковні функціонери. Причому чим менше насельники монастиря зважають на владу - і світську, і церковну, - тим більше їх обожнюють віруючі. Та й крайній православний консерватизм завжди непогано почувався на території українських монастирів.

Нарешті, по-третє. Річ не тільки в тім, що вони хочуть продемонструвати свою зневагу владі - вони щиро вірять, що зобов'язані виконати все належним чином, хоч війна, хоч каміння з неба, хоч зростання захворювання на ковід серед віруючих і їхніх близьких. Монастирі вкотре продемонстрували суто російсько-православну зневагу до людей, їхнього здоров'я, добробуту і совісті. Послух, що зводиться до шанування статутів та обрядів, певна річ, важливіший (та й простіший!). Зневажливе ставлення до людини, людського в собі та в ближньому - "фішка" православного, надто російсько-православного чернецтва. У цього є глибинні причини - у традиції та специфіці богослов'я, та не завжди наявність причини є виправданням.

Крім того, в тому, що ти можеш змусити натовп людей прийти, знехтувавши цілу низку загроз з боку влади і з боку вірусу, є щось п'янке. Мало хто може похвалитися такою владою над душами. Це по-четверте.

Скупчення народу, втім, було зафіксовано теле- і фотокамерами і у Володимирському соборі УПЦ КП, де всеношну служив особисто патріарх Київський Філарет. Однак про кримінальне переслідування патріарха в Нацполіції поки не повідомляли. В ПЦУ, до якої формально належить патріарх Філарет, теж ситуацію офіційно не коментували. Це стає звичним для керівництва ПЦУ - по змозі, не привертати уваги до "дивацтв старого".

Патріарх дистанціювався від ПЦУ, а в ПЦУ дистанцію не визнають, називаючи його "своїм" і уникаючи навіть натяку на внутрішній розкол. Ситуація із святкуванням Великодня тільки ще одна "неприємність" у низці подібних. Щоправда, цього разу вона обтяжена ризиком зараження для людей, через що мовчання священноначалія виглядає дещо напруженим. До речі, дивно, що і в Нацполіції не відреагували на святкування у Володимирському соборі. Це, можливо, слід було зробити хоча б для того, щоб уникнути звинувачень в конфесійній упередженості. Але кинуло б тінь на всю ПЦУ, яка дуже постаралася переконати і своїх священиків, і своїх вірних дотримуватися карантину. А це, запевняю, було непросто - різниця між "московськими" і "київськими" віруючими не така велика, як нам усім хотілося б думати.

ПЦУ опинилася у важкому становищі, насамперед через ту російсько-православну інерцію, яка зберігалася в українському православ'ї, не в останню чергу завдяки патріарху Київському Філарету. Тут теж цілком достатньо і священиків, і віруючих, що готові ризикнути всім заради вірності обряду і традиції. Те, що врешті ПЦУ вдалося більш-менш утримати в своїх рядах "карантинну" дисципліну, - гарний знак.