Шостий президент. Сильна рука чи революція і розвал країни?

Інавгурація, розпуск чи не розпуск парламенту, вибори чергові чи позачергові - це антураж. Більшість населення, звичайно вважає, що головне зло - парламент, але, насправді, парламент мало на що впливає. Відсутність політичних партій в класичному розумінні цього слова, небажання цих партій бути опозиційними, бажання домовлятися, а не воювати, зрештою продажність людей - ідеальний набір інструментів для того, щоб парламент був всього лише мішенню для биття.

Так було до цього і, я впевнений, так і буде після дочасних чи чергових виборів. Тому, вибори, в даному випадку, не зіграють великої ролі по перезавантаженню влади. Єдина реальна загроза від цих самих виборів - реванш відкрито проросійських сил і їх теоретична можливість потрапити до коаліції з президентською силою. Хоча, як на мене, інстинкт самозбереження новообраного президента повинен спрацювати і цього не станеться.

Отже, все це антураж. Важливий, ефектний, іноді навіть ефективний, але це всього лише антураж.

Яку країну ми будуємо?

Що ж є ключовим питанням на сьогодні? Від Зеленського ми повинні почути відповідь на одне просте питання: яку модель держави він збирається будувати (про те, що у всьому винні попередники, ми вже чули і це працюватиме лише півроку). Досі (з 1996-97років) наша модель була поліцейсько-суддівська. Починаючи зі знаменитого вислову покійного Юрія Кравченка "навіщо нам бандити, коли у нас є міліція", система державного управління виглядала наступним чином: є певне політичне прикриття (президент, губернатор, мер), далі йдуть силовики, які створюють проблеми бізнесу, а той, в свою чергу, домовляється з силовиками і політиками про ті чи інші речі. При цьому, до 2010 року судова система була хоча б частково незалежною і не завжди централізованою. Після 2010 року відбулося створення "незалежної" централізованої гілки влади, яка почала грати свою окрему роль в цій корупційній моделі держави.

Коли ми чуємо від антикорупціонерів і їхніх прихильників дурниці про те, як має працювати силовий апарат - ми маємо розуміти, що перед нами сидять невігласи-експериментатори, які з часом перетворюються на групи футбольних фанатів, тільки замість "Динамо" чи "Шахтаря" ми маємо НАБУ, САП, МВС, прокуратуру і т.д.

Боротьба з корупцією, попри всі романтичні твердження не ведеться, створенням нових органів. Нові антикорупційні структури - це лише доповнення до головного: до пакту еліт про правила гри. Правила гри прописуються двома шляхами: або їх пише сильний лідер і нав‘язує правила гри іншим, або їх пишуть еліти (олігархи). Другий варіант нереалістичний, а от перший можливий, правда, за однієї умови: президент повинен мати під власним особистим контролем прокуратуру і один із силових органів. Інакше він просто не зможе нічого зробити. Власне, від цього залежатиме те, яким (сильним чи дуже слабким) буде президент Зеленський. Без цього впливу (за бажання долати корупцію) неможливо буде поставити на місце і судову систему.

Якою має бути економіка?

Просто припинити красти - це, звичайно, великий плюс для всіх нас і це навіть дало б нам невелике збільшення бюджету. Свого часу я вже писав, що виходячи з того, що бюджет країни складає приблизно трильйон гривень, помножимо це на 10% середнього відкату, виходить, що на крадіжки в бюджетній сфері припадає 100 млрд грн або 4 млрд доларів. Навіть, якщо ця цифра вдвічі більша, і вдасться швидко вивести з тіні ці гроші, в чому я глибоко сумніваюся, це не рятує глобально нашу економіку. Ми завдяки цьому зможемо підняти зарплати і пенсії максимум на 20 доларів. Країні потрібні більш радикальні зміни.

В команді Зеленського на сьогодні немає жодного серйозного економіста, який би міг сказати в якому напрямку треба рухати економіку. Я впевнений, що будуть зустрічі з айтішниками, буде говоритися про інвестиційні хаби, про відкриття ринку землі і т.д. Але це точкові речі, які не роблять загальної погоди.

Два ключових питання: відродження кредитування банками і залучення інвестицій на які у команди нового президента відповіді поки просто немає. І якщо ми її не почуємо в найближчі місяці, всі ми дружно будемо говорити все те саме, що сьогодні Зеленський каже про Порошенка.

Якою буде війна?

Свого часу Янукович виходив з логіки, що якщо ми зробимо щось хороше росіянам, вони також нам зроблять щось хороше. Саме так були підписані Харківські угоди. Росіяни в своїй політиці щодо України нав‘язують примітивізм. І у багатьох може виникнути бажання скористатися простими рішеннями.

Для того, щоб простіше пояснити про що йде мова, давайте звернемо увагу на останнє опитування на замовлення "112 каналу". Там задається просте відкрите питання чи підтримуєте ви прямі переговори в чотирикутнику Україна-РФ-"ДНР-ЛНР". І дві третини українців говорять, що вони "За" це. При цьому ніхто не замислюється над тим, чи потрібна амністія бойовиків, чи хочемо ми мати автономні республіки з власними судами і поліцією, чи хочемо ми, щоб Пушилін отримав місце в українському парламенті. Ми дуже любимо прості і швидкі рішення, які потім мають катастрофічні наслідки.

Припинити війну в одну мить можна. І це справді можна зробити вже завтра. Питання тільки в тому, як ця зупинка війни стукне нас по голові через півроку-рік.

Чи є в команді Зеленського бачення того, як мають виглядати переговори і як мають себе поводити українські дипломати? Поки, судячи з усього, є лише тактичне завдання: до кінця парламентських виборів не втратити виборця сходу і виборця Заходу.

Замість висновків

Насправді, у нас всього два варіанти розвитку подій: або Зеленський пробує створити сильну державу зі зрозумілими правилами гри, або ми знову спускаємося в революцію (нинішні вибори, насправді і були революцією). Поки ми не можемо сказати, який шлях обере Зеленський. Більше того, за кілька місяців ми побачимо, як ті, хто сьогодні щасливий від приходу Зеленського будуть плакати, а ті, хто плакав, можуть, несподівано, попасти в фавор. Так було і в 2005 і в 2010 і 2014 рр.

Кочовими будуть найближчі півроку. Після них нам залишиться або пару років чекати на революцію, або звикатися з тим, що Зеленський-президент - це надовго.