Широка коаліція: Хто намагається примусити Зеленського об'єднатися з Вакарчуком

Перед президентом Володимиром Зеленським виникли дві альтернативи: залишитисть у межах простої більшості чи спробувати пошукати партнерів серед інших фракцій парламенту

Країна всіма силами штовхає Зеленського до абсолютної влади: спочатку віддала президентство, а тепер подарувала і Верховну Раду (254 нардепи). Але вийшло так, що до конституційної більшості, яка дозволяє не просто призначати і звільняти кабміни та приймати закони, а в глибинному сенсі перезавантажити країну - Зеленському не вистачає щонайменше 46 депутатів.

Тож перез президентом Зеленським є два шляхи. Перший варіант передбачає збереження нинішнього статус кво, коли в його руках є проста більшість. Це дозволяє оперативно керувати багатьма процесами в державі і за наявності бажання здійснювати певні реформи.  А якщо Зеленський має в планах втрутитись у конституцію, щоби перекроїти систему влади, йому потрібна більшість у 300 голосів. Безперечно, можна сподіватися залучити самовисуванців, але...

За великим рахунком, перший варіант насправді є достатнім для втілення всіх ймовірних і неймовірних задумів перетворень у країні, які можуть виникнути в голові президента. Широкі можливості ухвалення законів, свій уряд, вся палітра регіональних адміністрацій та ще й в перспективі ручне місцеве самоврядування дають в руки самодержця всі можливі інструменти для здійснення змін.

Поміркований державний діяч обрав би такий шлях, бо саме він дозволяє зберегти незалежність в ухваленні рішень. Щоправда, є один специфічний момент: вся повнота відповідальності лягає саме на президента. І делегувати її навряд чи вдасться.

Натомість варіант з широкою коаліцією і конституційною більшістю залишає поле для маневрів. Адже в груповій грі завжди є можливість звинуватити у провалі наступу своїх партнерів.

Голос в голові Зе

Невідомо, що радядть Зеленському його найближче оточення -  люди, тільки яким він довіряє. Розумно буде припустити, що серед них є ті, хто педалюють його амбіції. Мовляв, Владімір Алєксандровіч, тут рукою подати до конституійної більшості - а там вся справжня повнота влади! 

І до цього схиляють Зеленського також і потенційні партнери по коаліції, бо їм нудно лишатись за бортом владного корабля.

Чи піддасться Зеленський на їхні умовляння? Поки відповідь незрозуміла. Але рішення Зеленського стане першим грунтовним маркером того, чи є він тим стійким солдатиком, якого в ньому побачила більшість українців, чи навпаки, піддаватиметься впливам ззовні.

Так чи інакше, але Зеленському зараз доводиться витримувати шалений тиск з боку і Коломойського, і Тимошенко, і Пінчука, і навіть заокеанських партнерів. Всі вони в один голос намагаються знайти важелі, які допоможуть схилити голову держави до "ширки".

Коломойський, як тримач акцій певного сегменту радників в орбіті Зеленського, намагається здевальвувати здобутки парламентських виборів, які виявилися для нього вельми неприємними. Ігор Валерійович не розраховував, що "Слуга народу" отримає таку кількість мандатів. Власник 1+1 всерйоз розраховував, що результат СН буде на десяток відсотків меншим, а мажоритарка дасть йому пару козирів у вигляді депутатів з Опоблоку. Виходячи з цього він і планував різні варіанти коаліції.

Але після приголомшливої перемоги тепер він має менше аргументів для того, аби схилити Зеленського до партнерства з іншими.

На "відмінно" виконує свою партію і Юлія Володимирівна. Вона, схоже, змирилася з тим, що пролітає повз головне крісло в уряді. Але в неї тепер є нова забаганка: крісло Парубія.

Аби отримати посаду голови Верховної Ради, Тимошенко у найкращих своїх традиціях "м'яко" натякає на те, що з нею краще дружити, аніж ворогувати. Подейкують, що в якості аргументу Тимошенко лякає Зеленського тарифними майданами, які восени будуть доволі актуальними.

Треба сказати, що в контексті вибору нового спікера Ради лунає прізвище не лише Тимошенко, а й, наприклад, гендиректора 1+1 Ткаченка. Але це той випадок, коли від зміни місцями доданків ані сума, ані якість цих доданків суттєво не змінюються. 

Голос Заходу

Ще одним поборником коаліції є так званий "колективний сорос" - лоббі американських демократів в Україні. Ця група намагається інтегрурвати в коаліцію, а значить і в керівництво парламенту та уряд, фракцію Вакарчука. 

Проект демократів та українського олігарха Віктора Пінчука, який з великими потугами вдалося втиснути в Раду, є для них в першу чергу інструментом для стримування Зеленського від можливого не те що проросійського, а самостійного курсу. Маючи монобільшість в Раді Зеленський може проводити самостійну політику, розставити власних людей (чи Коломойського) на потрібні посади. Почати збільшувати видобуток українського газу, чого американцям вдавалося не допустити останні 5 років.

У Пінчука також є свої інтереси. Бо коаліція - це посади для людей з "Голосу". А значить - можливості для впливу на економічні процеси.

Поборники широкої коаліції розгорнули також і медійну кампанію, аби переконати Зеленського. Зі ЗМІ лунають заклики не ставити, наприклад, начолі Ради якогось маловідомого статиста. А зробити ним "фігуру відому і публічну", яка здатна вести комунікацію з громадянським суспільством, медіа-спільнотою та партнерами по коаліції.

Ще одним проявом інформаційної кампанії "за коаліцію" стало розповсюдження в українських ЗМІ інформації про те, що колишній та нинішній генпрокорори України Луценко та Шокін вже передали людям Трампа весь наявний у них компромат на його майбутнього конкурента Джо Байдена, син якого відзначився не зовсім прозорим зароблянням грошей в Україні. Здавалося б, ця інформація не має стосунку до створення парламентської коаліції. Але насправді вона є спробою сигналізувати Зеленському, що, мовляв, він вже Трампу більше не цікавий - все, що цікавило Трампа в Україні  він отримав. Тож Зеленському за нинішньої адміністрації у Вашингтоні "ловити більше нічого" і він цілком може вступати у партнерство з демократами.

Так чи інакше, але Зеленському не варто забувати, що адепти широкої української коаліції, включаючи Коломойського, Пінчука та Сороса, є як мінімум недругами чинного президента США Дональда Трампа. І намагаються не допустити його переобрання на майбутніх виборах голови Білого дому. І тут українському президенту доволі ризиковано ставати на ту чи іншу сторону - бо ця ставка може вийти боком. Як вже вийшла боком Порошенку його підтримка кандидатури Гілларі Клінтон напередоні виборів 2016 року. 

Встоїть Зеленський перед всіма цими впливами чи ні ми зможемо судити вже у найближчі тижні, коли переможець виборів почне артикулювати своє бачення майбутньої конфігурації парламенту та уряду.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook