Що значила вчорашня мовчанка Тіллерсона

У вчорашньому дипломатичному аншлагу у Києві (який, втім, продовжується і сьогодні – щоправда, вже з іншим складом учасників) найпомітнішою, звісно, є постать державного секретаря США Рекса Тіллерсона.

Попри відносно короткий час перебування в Україні, Тіллерсон встиг поговорити і з економічними експертами та представниками НДО, і з президентом України – як тет-а-тет, так і в ширшому колі.

При тому за результатами візиту жодної не те що сенсаційної – а навіть просто нової інформації оприлюднено не було.

Тіллерсон підтвердив, (а Дональд Трамп навіть написав про це у Твіттері), що санкції США та ЄС проти Росії залишатимуться в силі, доки Москва не припинить дії, які спровокували ці санкції. Це чудово – але інформацію про це можна було передати і листом. Чи, власне, не передавати взагалі – твіту Трампа цілком вистарчило б.

Україна розширить співпрацю із США у сфері енергетики – зокрема, поставок вугілля та ядерного пального, а також у будівництві заводу для переробки і захоронення ядерних відходів. Це теж чудово – але подібні питання в компетенції максимум міністрів енергетики, а не глави дипломатичного відомства (хай і з нафтогазовим минулим) та президента країни. Власне, у серпні-вересні й очікується візит до Києва американського міністра енергетики Ріка Перрі – де все це буде проговорено та конкретизовано. А якщо пощастить – то і законтрактовано. Аналогічною є ситуація і зі співпрацею в оборонній сфері – і очільник Пентагону Маттіс також прибуде за місяць-другий для конкретизації умов та напрямків співпраці. При тому загальна домовленість про співпрацю в цих напрямках була досягнута ще на зустрічі президентів України та США.

З якоїсь точки зору, вчорашній візит держсекретаря до Києва можна розглядати як спробу зрівноважити зустріч президентів США та Росії в Гамбурзі. Втім, якщо зважити на той факт, що Трамп зустрівся із Порошенком іще до Путіна, то особливої потреби щось врівноважувати ніби й не проглядає.

Ще однією, достатньо практичною метою вчорашнього візиту було бажання віч-на-віч проінформувати українського президента про подробиці і результати зустрічі Трампа з Путіним – у тій їх частині, яка стосується України, і яку у Вашингтоні вирішили довести до відома Києва.

Але і це не тягне на головну мету візиту. В ході якого, як помітили всі без винятку спостерігачі, Тіллерсон, в межах можливого, намагався поспілкуватись з різними людьми – і задати максимум питань, як про реформи та корупцію в Україні, так і про бачення конфлікту на Донбасі.

Якщо зважити на той факт, що за свідченнями наближених до Трампа осіб, він вельми скептично ставиться до "нормандського формату", який в приватних розмовах періодично називає "тупиковим", логічним виглядає припущення, що в даний момент адміністрація Дональда Трампа оцінює можливість самостійно вступити в переговори стосовно війни на Донбасі. І зробити це не за допомогою кооптації в "четвірку", яка стане "п'ятіркою" – а шляхом відкриття власного каналу комунікації, точніше – відновлення того, який практикували в адміністрації Барака Обами.

На користь цього припущення говорить і той факт, що спецпредставником США з врегулювання ситуації в Україні став досвідчений Курт Волкер, який приїхав вчора разом із Тіллерсоном – але при тому планує затриматись в Україні на декілька днів. Для того, щоб оцінити настрої та сподівання української сторони, ситуацію на фронті та готовність України продовжувати протистояння. Все те, що буде потрібним йому для тривалої і предметної розмови з представниками Росії.

А Вашингтон, скоріше за все, найближчим часом буде поновлювати стосунки з російською стороною за взірцем старого формату "Нуланд-Сурков". При тому змінитись може не тільки американський представник.

І на цих переговорах Трамп буде вимушений пам'ятати, що демонстрація надмірної прихильності до російського колеги може коштувати йому політичної кар'єри.

Хоча надто сподіватись на здатність наявної адміністрації США вирішити конфлікт на Донбасі було б наївно. Бо вирішити його можна тільки за умови наявності на це доброї волі російської сторони – або за умови готовності США нарощувати тиск на Росію. Ні першого, ні другого компонентів, необхідних для досягнення миру, в реальності якось не помітно.

Тому, скоріше за все, після кількох місяців переговорів буде прийняте рішення "залишити все, як є" – себто заморозити конфлікт і розстановку сил на весь період президентства Дональда Трампа. Що, з одного боку, може потішити – особливо якщо оглянутись на похмурі прогнози періоду початку цього президента. З іншого ж боку, подібна "заморозка" коштує Україні трохи забагато. Щоб довідатись ціну, досить послухати щоденні зведення штабу АТО. Втім, альтернативи у нас на разі немає.