Самостійна сила чи сателіти "слуг": Коли Верховна Рада залишиться без "Голосу"

Нардеп від фракції "Голос", ще донедавна – заступник голови однойменної партії Ярослав Юрчишин заявив, що його можуть виключити з партійних лав. У коментарях під постом голови фракції Ярослава Железняка про мітинг прихильників Стерненка на Банковій 20 березня (про оцінки цього дійства членами "Голосу" поговоримо далі) нардеп Юрчишин написав, що його повідомили про гіпотетичне вигнання і на підтвердження послався на якесь рішення політичної ради "Голосу".

Причиною можливого виключення із цієї політсили Юрчишина, а з ним іще шістьох нардепів – його колег, названо голосування у парламенті 16 березня за направлення до Конституційного Суду проєкту закону "Про внесення змін до статей 85 та 106 Конституції України (щодо порядку призначення на посади та звільнення з посад директора Національного антикорупційного бюро України і директора Державного бюро розслідувань)". Цей документ пропонує наділити Верховну Раду правом давати згоду на призначення за результатами конкурсу і на звільнення президентом України керівників НАБУ і ДБР. Серед 267 нардепів, які підтримали спрямування цього проєкту до КСУ, були й 8 із 20 членів фракції "Голос": Ярослав Юрчишин, Соломія Бобровська, Галина Васильченко, Роман Лозинський, Ольга Стефанишина, Олександра Устінова, Наталія Піпа і Володимир Цабаль. Аргументацію цієї групи після голосування в коментарі агенції "Інтерфакс-Україна" виклала Устінова, за словами якої, направлення проєкту до КСУ підтримали, щоб отримати висновок про його невідповідність Конституції. Вочевидь, не всі в "Голосі" підтримали таку логіку…

Принциповий момент полягає в тому, що внесений чи не половиною складу фракції "Слуга народу" документ передбачає не лише безпосередній вплив президента на кадрові рішення в антикорупційних органах, але й безумовне звільнення директора НАБУ Артема Ситника, проти чого виступає група активістів, яку в певних колах іменують "грантоїдами". Зокрема, в "Голосі" збереження крісла Ситником підтримують лідерка партії Кіра Рудик, що обійняла цю посаду 2020 року після відходу з політики "партійного обличчя" і єдиного у "Голосі" потенційного лідера справді загальнонаціонального масштабу Святослава Вакарчука. До "групи друзів Ситника" зараховують і голову парламентської фракції "Голосу" згаданого вище Железняка. Натомість Юрчишин і низка нардепів від цієї політсили вирішили підтримати звернення панівної монобільшості до Конституційного Суду і можуть за це поплатитися.

Але не тепер: у партії намагаються поки пригасити вогнище великого скандалу. У пресслужбі "Голосу", коментуючи заяву Ярослава Юрчишина, запевнили, що партія "не ухвалювала цього року рішень про виключення кого-небудь зі своїх лав". При цьому визнали, що питання підтримки законопроєкту №5133, "який обмежує суб'єктність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Державного бюро розслідувань (ДБР) і робить президента фактично господарем цих відомств" дійсно обговорювалося на засіданні політради партії. Там дійшли висновку, що голосування за направлення проєкту до КСУ – "це політична підтримка атаці на антикорупційні органи" і "порушення послідовності позиції партії".

У свою чергу, Юрчишин у коментарі в соцмережі написав: "Кажуть, що це завдало неймовірної шкоди іміджу партії. Не голосування фактично за скасування відповідальності за брехню в деклараціях, не спільний з ОПЗЖ законопроєкт про знищення контролю за партійними фінансами, а за те, щоб почути думку КСУ про розширення повноважень президента".

Тож обидві внутрішньопартійні сторони: і умовна "група Юрчишина", і "група Рудик-Железняка" завуальовано, але доволі чітко звинуватили одна одну в "зраді цінностям".

Напруження в "Голосі" зберігається не лише довкола голосування за долю керівника НАБУ. Вирують пристрасті й щодо ставлення до суботньої акції на Банковій, яка завершилася розмальовуванням президентської канцелярії та биттям вікон у ній. Обраний головою фракції у ВР наприкінці грудня 2020 року замість авторитетного журналіста Сергія Рахманіна Ярослав Железняк у Фейсбук назвав дії учасників акції "вандалізмом", чим викликав на себе критику користувачів мережі, які звинуватили його і його однодумців у спробі підіграти чинній владі.

Протилежну точку зору на ці події має Ярослав Юрчишин. Ще напередодні акції він через соцмережі закликав брати в ній участь. Тож можливе вигнання його з партії деякі оглядачі поспішили пов’язати з участю в мітингу на підтримку Стерненка.

Скандали супроводжують усю недовгу історію "Голосу". Найбільш масштабний з них, рішення артиста і лідера партії Вакарчука вдруге порвати з політичною діяльністю, стало прикрою несподіванкою для прихильників цієї сили, яка подавала себе як носій вітчизняної політики нової якості.

Далі, у жовтні 2020 року, на виборах мера столиці кандидат від "Голосу" Сергій Притула став третім, спершись на підтримку 56 900 киян (менше 8%), а фракція цієї партії потрапила до Київради, отримавши менше 6%, що великим успіхом назвати складно. Найбільш цікаве було далі, в січні цього року, коли найбільш упізнаваного представника "Голосу" Притулу на напівзакритому з’їзді несподівано виключили зі складу політради і позбавили посади заступника голови партії, зробивши його рядовим партійцем і пояснивши це новими завданнями, що стоять перед політсилою. Ініціатором цього рішення Ярослав Юрчишин, якого й самого виключили із заступників голови партії, назвав Кіру Рудик.

Предметом критики є і позиція фракції "Голосу" в парламенті, депутати якої то критикують партію Зеленського, а то підголосовують "слугам" в ситуаціях, коли ті учергове демонструють неспроможність бути монобільшістю під час ухвалення важливих для президента і партії рішень.

Метаморфози, які відбуваються із "Голосом" і його лідерами, дуже нагадують історію іншої партії ліберальної надії - "Самопомочі". 2014 року вона упевнено здолала прохідний бар’єр і створила чималу фракцію в парламенті. Але дуже швидко ця група яскравих особистостей почала розвалюватися, що поховало перспективну, здавалося б, партію як загальнонаціональну силу. Ні, вона існує й досі, але тільки в межах впливів її незмінного лідера, міського голови Львова Андрія Садового. Якщо чільні особи "Голосу" і далі продовжать з’ясовувати стосунки і ділити впливи, то значно швидше, ніж за 5 років, і про цю партію згадуватимуть як про чергову змарновану надію.

Можливо, не такі й далекі від істини думки деяких експертів про "Голос" як про винятково політико-бізнесовий проєкт (серед "батьків" якого на початках існування партії називали олігарха Віктора Пінчука). І всі проблеми цієї структури, мовляв, викликані зміною менеджменту після відходу Вакарчука та пошуками нового фінансування. Що цілком можливо завдяки більш тісним стосункам з Банковою. Однак частину партійців ці тісні стосунки не влаштовують. Але якщо всіх невдоволених виключати з фракції, тоді від неї нічого не залишиться.