Демарш Філарета: Чим закінчиться перше випробування на міцність ПЦУ

Філарет звинуватив Епіфанія у відступі від попередніх домовленостей. Дісталося від нього і Петрові Порошенку: відіграв велику роль в отриманні Томосу, але "нині відступив від обіцянок і фактично дав згоду на ліквідацію Київського патріархату". Котрий, як виявилося, досі юридично існує. Чому так – питання до держави. Що ж до Епіфанія, то, за словами патріарха, у церкві є розділення: Філарет відповідає за внутрішні справи, предстоятель – за зовнішні. "Предстоятель нічого не робить всередині церкви без згоди патріарха", - наголосив Філарет.

Добре відомо, що патріарх задля створення ПЦУ пішов на поступки, у тому числі особисті. Але при цьому він залишився при своєму баченні розвитку церкви: зі статусу митрополії Константинопольського патріархату вона має йти до статусу Київського патріархату. Тобто, стати незалежною не тільки від Москви, а й повністю незалежною. Противників цього у ПЦУ немає, є лише різне бачення шляхів і термінів. На подібних відмінностях, адже глибоких суперечностей не існує, грають відверті вороги української церкви, які не перший тиждень розкручують тему розколу в Православній церкві в Україні. А його насправді нема.

До речі, і сам Філарет не каже про розкол. Він каже інше: немає спілкування з Епіфанієм, а воно має бути (джерела Depo.ua в церкві підтверджують, що Філарет і Епіфаній дійсно досить давно не спілкувалися і за останні 5 місяців жодного разу не співслужили). Так, він прозоро натякає, що має право скликати Собор. Та, судячи ж з того, що до нього на молитовне святкування на честь священномученика Макарія у Володимирському соборі у Києві 14 травня прибули лише чотири єпископи з понад 60, нічим, окрім гучного скандалу, це не закінчиться.

Пролив світло на внутрішні перипетії в церкві митрополит Луцький і Волинський Михаїл. В інтерв’ю "Главкому" він, зокрема, заявив про відсутність конфлікту, йдеться виключно про "з’ясування стосунків", яке стало публічним, про відсутність підтримки Філарета серед архієреїв і щодо скликання Собору, і щодо змін до статуту, та про те, що Константинополь не відбиратиме Томос. "Не треба сіяти паніку", - наскрізною лінією проходить через все інтерв’ю.

Чим же завершиться демарш Філарета? Варіантів може бути кілька. Перший – поганий і для нього, і для єдності церкви – скликання Собору Української православної церкви Київського патріархату, на якому патріарх заявить якщо не про розділення, то про наміри створити свою структуру в ПЦУ. Можна припустити, що розвиток ситуації саме за таким сценарієм влаштовує певні політичні сили в Україні, які взяли курс на демонтаж зробленого Порошенком у церковних справах. Недарма ж представники цих політичних сил раз-по-раз підіграють честолюбству Філарета, називаючи його головною діючою особою, завдяки якій українська церква отримала Томос. Насправді ж ці діячі більш схожі на овець у вовчих шкурах, адже одні з них мають на умі розколом у ПЦУ прислужитися УПЦ МП і Москві, інші просто прагнуть чим швидше запустити ліквідацію всього того, що було досягнуто після Революції Гідності.

Другий варіант – посилення внутрішнього конфлікту, зокрема, спроба заспокоїти Філарета спільним рішенням синоду. Виключити його зі складу головного церковного органу неможна, за статутом патріарх у синоді довічно, а от влаштувати йому щось на кшталт товариського суду – цілком реально. Але це також поганий варіант. По-перше, не факт, що Філарет після цього заспокоїться. Він хоче, аби дотримувалися домовленості, які з ним досягнуті, аби з ним радилися і поважали. Коли ж до нього проявлятимуть неповагу чи критикуватимуть, то це може викликати зворотну реакцію. По-друге, поважний вік і статус патріарха не дають морального права молодшим влаштовувати йому прочуханку. По-третє, вороги української церкви тільки й чекають на нові розбірки в ПЦУ, то ж чи варто лити воду на млин ворогів?

Третій варіант – крок назустріч. Не обмін заявами через ЗМІ, а особисте спілкування. Навряд чи Епіфанію буде складно зустрітися з Філаретом і обговорити всі підводні камені. Адже нині, коли не зовсім зрозуміло, яким буде зовнішньополітичний курс держави після обрання нового президента, яким буде внутрішній курс і якою буде гуманітарна політика, українській церкві необхідно зберегти єдність.