Він в ділі: Про що Вакарчук розповів у Лондоні

"Я в ділі і скоро ви дізнаєтеся більше", - сказав Вакарчук на заході британського українського товариства у Лондоні. "До політики мене штовхає це розчарування сучасним її станом в Україні. Дивитися на всі ці обличчя на біл-бордах по Києву нестерпно. Нам потрібні нові політичні лідери. Я не вірю в революції, оскільки вони не дають стійких рішень", – наголосив він. Ключовими для країни питаннями співак назвав боротьбу з корупцією й реформу органів судової влади.

Зі сказаного можна зрозуміти кілька речей. Перша – в президенти Вакарчук не балотуватиметься. Тобто, інтрига, викликана постійними недомовками і натяками з його боку, нарешті знялася.

Друге – нікого з кандидатів у президенти лідер "Океану Ельзи" не підтримуватиме. Бо йому нестерпно дивитися на їхні обличчя. Тобто, і на обличчя Андрія Садового та Анатолія Гриценка, які намагалися заангажувати Вакарчука.

Третя річ – говорячи про розчарування у нинішньому стані політики, Вакарчук, фактично, виступає з позицій "противсіха". Сказане ним точно відверне багатьох від бажання проголосувати. Четверте: фраза "нам потрібні нові лідери" стара, як світ. Протягом історії у нас було стільки "нових облич" - навіть партія є з такою назвою - що ця технологія чіпляє виборців все менше.

І, нарешті, п'яте – нічого нового Вакарчук не сказав і про ключові проблеми. Про корупцією і судову реформу буде у кожній передвиборчій програмі. А ще про зняття недоторканності з депутатів, закон про імпічмент, про мирний план і тому подібний джентльменський набір.

Тепер спробуємо розглянути кілька версій, коли ж лідер "Океану Ельзи" дійсно буде "в ділі", коли вийде на сцену великої політики. Версія перша – після президентських виборів, коли стане зрозуміло, хто – Порошенко чи Тимошенко – їх виграли. До оголошення результатів другого туру, а він, вочевидь, буде, робити якісь серйозні заявки – необачно. Тому припустимо, що Вакарчук утримається від оголошення своїх планів.

Якими вони можуть бути? Найпростіший варіант – створення громадського руху, який до осені має перерости в партію для участі у парламентських виборах. Але для того, щоб такий рух розкрутити, потрібні не лише харизма лідера та капіталовкладення, а й бажання інших гравців, які грають на полі "третьої сили", підігрувати умовному рухові Вакарчука. А от із цим буде дуже складно.

Ми бачимо, що з об'єднання Садового і Гриценка вийшов пшик. Мало того, що ці двоє балотуються окремо, вони розтягли між собою ті сили, які потенційно можуть влитися в команду Вакарчука. Сюди, до речі, ще можна додати Гнапа. Уявимо, що після оголошення результатів президентських перегонів, фронтмен "Океанів" виходить і каже: я створюю новий рух за все хороше проти всього поганого і закликаю Гриценка, Садового, Гнапа, "єврооптимістів", "євробляхерів", "автомайданівців" і так далі приєднуватися до мене. Неважко здогадатися, що подібний заклик піде у свисток. Адже Садовому потрібно вести в парламент свою "Самопоміч", Гриценку свою "Громадянську позицію", і "зливати" власні проекти в угоду Вакарчуку і тим, хто за ним стоїть – американці, заможні спонсори, "світова закуліса" або ще хтось - вони не будуть. І це логічно – у свої партії Садовий і Гриценко вкладали ресурс. Вклали туди й інші люди.

Правда, може бути поворот, коли Андрій Іванович та Анатолій Степанович покажуть поганий результат на президентських виборах, і їм самим доведеться єднатися. Враховуючи, що по одинці потрапити до Ради у їх політсил шансів не буде взагалі. І Вакарчук в якості політичного "паровоза" може бути для них дуже навіть вигідним. Питання в тому, чи захочуть згадані вище впливові політики формувати спільний політпроект з Гриценком і Садовим. Бо це далеко не "нові лідери".

Версія друга – Вакарчук нашвидкуруч збирає "нові обличчя", окремі телеканали влаштовують йому ефіри в стилі "Команди озимого покоління" і прохідний бар'єр його рух долає. Утім дуже сумнівно, що отримає він чисельну фракцію. В кращому для нього випадку відбудеться заміна "Самопомочі" на таку ж саму вічно альтернативну політсилу, тільки з іншими фігурами. І ось тут головне запитання: вона буде в опозиції чи в коаліції. Чи і там, і там.

До 2024 року, коли українців знову запросять проголосувати за президента і новий склад ВР, мине 5 років. За такий період у нас і фракції розвалювалися, і їх лідери здійснювали круте рейтингове піке. Тобто, реалізація версій "Вакарчук піде на парламентські вибори" виглядає хоч і ймовірною, проте у ній не видно кінцевого сенсу – перемоги на президентських виборах. Чи, може, йдеться спочатку про найвищу урядову посаду? Та для цього потрібно бути в коаліції і брати відповідальність за долю країни. Реальну, наслідком чого буде падіння рівня підтримки.

Проте вимальовується й третя версія: Вакарчук у парламент не балотується, а створений ним рух займає позицію "рояля в кущах" - критикує президента, парламент цей і наступний, викриває корупцію (йому в цьому посильну допомогу надають НАБУ та антикорупціонери-"грантоїди") і зрештою прискорює політичні процеси, які мають призвести до… дочасних виборів. І вже на них такий рух здатний виступити по-серйозному.

Секрет полішинеля, що у певної частини західного істеблішменту є думка, що будь-хто, кого українці оберуть цієї весни президентом, не зможе здійснити у повній мірі тих реформ, яких вимагає Захід. Якщо Порошенко для нього хоча б передбачуваний, то окремі прожекти Тимошенко можуть Захід налякати. Більш того, наступний парламент обіцяє бути куди гіршим за ефективністю, аніж нинішній. Звідси спробуємо припустити існування плану, за яким "тубільці", котрі через власну неспроможність домовитися про зрозумілі правила гри, зрештою отримують альтернативу – або підтримують правильного кандидата, а з ним отримують потужну допомогу, або далі живуть, як хочуть. Правда, на одинці зі своїми проблемами і агресивними сусідами.