Загроза вторгнення, криза монобільшості чи вибори: Чому наші політики раптом згадали про єднання

Якщо чесно, заява "Слуг народу" приємно здивувала. По-перше, на відміну від багатьох високопосадовців "слуги" чітко назвали, хто у нас ворог. "Ми всі є свідками збройної агресії РФ проти України, яка триває" - йдеться у зверненні. І на відміну від голови парламентської фракції Давида Арахамії партійці у брехні і поширенні фейків звинувачують російські пропагандистські ЗМІ, а не західну пресу. "Час працювати разом на захист України від ворога, на захист суверенітету і територіальної цілісності держави, на забезпечення майбутнього нації, країни та держави. Україна у нас одна на всіх незалежно від кольорів партійного прапора чи ідеологічних поглядів" - закликають "слуги".

З цими словами важко не погодитися. Дійсно, потреба в єднанні всіх проукраїнських сил давно назріла. Ще б пропрезидентська партія зробила крок назустріч тим, хто також підтримує курс на єдність. Пригадаємо, 22 січня, у День соборності, Петро Порошенко заявив: "Вчора я сказав в ефірі, що Зеленський точно не мій друг. І ця дріб‘язковість, переслідування опозиції точно не дає аргументів для об’єднання. Але інтереси держави вищі. І сьогодні мій голос також за об’єднання".  

Зараз до об’єднання закликають чи не всі політичні лідери. Приміром, Віталій Кличко на партійному з’їзді "УДАРу" заявив про необхідність скликання Національного форуму єдності України. Метою форуму має стати консолідація патріотичних політсил навколо захисту України та спільних дій в умовах загрози збройної агресії. "Боротися треба не одне проти одного, а за Україну", – сказав він.

Власна версія єднання є і в Юлії Тимошенко - утворення уряду національної єдності. Втім, розмови про такий уряд точаться не стільки на тлі можливого російського вторгнення, скільки через проблеми у "зеленій" фракції. Ці проблеми почалися не вчора, просто останнім часом вони поглибилися. У "слуг" не вистачає власних голосів за потрібні закони, а дружба груп-сателітів "За майбутнє" і "Довіри" стає більш вартісною для влади. Тому й не дивно, що точаться розмови про нову коаліцію за можливої участі "Батьківщини", про прем’єріаду, появу нового очільника уряду та входження до складу оновленого Кабінету міністрів партнерів по коаліції. Чого у цих розмовах більше – нав’язування окремими політсилами себе в якості політичного партнера чи реальної необхідності для влади – питання дискусійне.

Тимошенко окрім уряду національної єдності пропонує ще один об’єднавчий крок для парламенту - ініціювати новий формат мирних переговорів. Для цього, наполягає вона, потрібно ухвалити заяву про неприйнятність Мінських угод, які передбачають проведення виборів до деокупації та відновлення кордонів, а також направити звернення до країн-підписантів Будапештського меморандуму, щоб актуалізувати передбачені ним гарантії.

Ухвалити можна багато чого, але в чому тут новий формат мирних переговорів? В односторонньому виході України з Мінська? Так Росії тільки цього й треба. У залученні до переговорів країн-гарантів по Будапештському меморандуму? Їх три – Росія, Великобританія і США. Перша з країн-гарантів – агресор та окупант. Інші дві допомагають Україні і дипломатично, і зброєю. Правда, наш президент вважає, що вони допомагають собі, але то особливість розуміння суб’єктності нинішньою владою. Франція і Китай долучилися до домовленостей пізніше і з застереженнями. Париж зараз на нашому боці, Макрон, у якого незабаром президентські вибори, навіть попрацював "човником" між Москвою і Києвом. А Китай традиційно для себе сидить на березі річки і чекає, коли по ній пропливуть "трупи" його ворогів. Пекін не втручатиметься, його велика "хата" скраю. І взагалі, про слабкість безпекових запевнень зразка 5 грудня 1994 року написано і сказано так багато, що навіть дивує, коли нафталінова тема гарантій за Будапештським меморандумом ще когось зачіпає.

Отже, у нас є багато заяв про єдність, віднедавна в календарі з’явився День єднання, але навіть про контури об’єднання домовлятися ніхто не поспішає. Ні влада з опозицією, ні різні опозиційні колони між собою. Навіть задля спільного походу на вибори. Чому? Тут і проблема лідерства. А ще - процес єднання - це не телемарафон, який показуватимуть по всіх телеканалах, а важкі переговори. За наслідками яких і влада, і опозиція ризикують позбутися частини виборців, які не приймають поступок. До того ж, переговори про єдність мають стосуватися принципів, напрямків спільних дій, а не уряду, в якому його потенційні учасники вже бачать посади для себе. А олігархи заради крісел для своїх людей готові надати владі безліміт у прайм-таймі на своїх телеканалах.