Пустеля на горизонті: Чому забезпечити Крим водою не захоче навіть ООН

В Росії так вже заведено, що всі добрі новини населенню повідомляє президент країни, а погані вісті приносять безіменні посадовці з організацій зі складними для запам'ятовування назвами.

Так сталося і з водою для окупованого Криму. Вирішити питання з якою неодноразово обіцяв Володимир Путін. Востаннє – на відкритті ділянки траси "Таврида" в Керчі 27 серпня.

А через п'ять днів представники Росводоресурсів, що скромно побажали залишитися анонімними, заявили, що перекидання води на Кримський півострів з Росії – Краснодарського краю або Ростовської області – надто вже дорогий проект. Крім того, в цих російських регіонах спостерігається "маловоддя".

І щоб за один раз розібратися з усіма фантастичними прожектами "обводнення" Криму, які з'являлися у російських ЗМІ з 2014 року, ті самі посадовці повідомили, що проект опріснення чорноморської води також ніхто не буде реалізувати – через дороговизну й супутні екологічні небезпеки. Не полетять над Кримом і літаки "для виклику дощів", оскільки це також дорого і вимагає, як мінімум, наявності хмар. А підземні води, які з помпою та резонансом намагалися почати використовувати одразу після приєднання Криму, також вимагають очистки та демінералізації, тому їх використання "треба розглядати в кожному конкретному випадку".

І це, насправді, була доволі м'яка форма констатації того факту, що безсистемне і хижацьке використання води з підземних джерел після початку анексії призвело до їх забруднення і засолення. І якщо в 2014 році свердловини ударними темпами бурилися, то вже з минулого року почався масовий ліквідаційний тампонаж, себто перманентне закриття цих свердловин.

Єдине, чим бюрократи з Росводоресурсів змогли допомогти мешканцям півострова – це порадою. Стосовно того, що потрібно скорочувати споживання води та її втрату у неякісних водогінних мережах.

Тому тепер мешканцям окупованого півострова, здається, залишається уважно стежити за складними графіками подачі води та надіятися на Поклонську, яка на початку червня надіслала Верховному комісару ООН з прав людини лист із закликом засудити дії Києва, що перекрив подачу води до Криму. "Стурбовані нації" зреагували в своїй звичній манері, і в кінці серпня навіть порекомендували Поклонській уточнити, що саме вона має на увазі під "порушенням прав людини" шляхом обмеження доступу до води в Криму.

Втім, довести, що Україна провокує якусь "гуманітарну катастрофу" на півострові Поклонській не вдасться. Як не вдасться це і Леоніду Макаровичу Кравчуку, який, забувши про гіркий досвід Шмигаля, і собі заявив, що Україна може відновити водопостачання в окупований Крим "якщо там трапиться гуманітарна катастрофа".

Бо перед тим, як отримувати якесь право говорити про "гуманітарну катастрофу", Росії слід забрати з півострова 40 з гаком тисяч "зайвих" споживачів – російських військовослужбовців, разом із технікою, інфраструктурою та офіцерськими дружинами. Дії цих "споживачів", власне, і спровокували  справжню катастрофу.

А якщо і це не допоможе – то скоротити витрату води на промислові об'єкти, зокрема, на "Кримський содовий завод" і "Титанові Інвестиції" з групи олігарха Дмитра Фірташа. Які і зараз споживають приблизно стільки ж води, скільки йде на пиття та побутові потреби всіх мешканців півострова.

Навіть цих простих дій досить для того, щоб у всі без винятку кримські міста повернути воду без графіку. Не кажучи вже про те, що досить повернути вкрадений півострів Україні – як у наступному сезоні можна буде відновлювати навіть вбите окупантами сільське господарство.

Якось дивно, що цього простого вирішення "гуманітарної катастрофи в Криму" вперто не помічає не тільки Поклонська, але й Кравчук зі Шмигалем. Будемо сподіватися, що фахівці з ООН виявляться в цьому питанні більш прозірливими.