Стратегія інформбезпеки: Як у Зеленського збираються вчити українців критичному мисленню

Стратегія інформаційної безпеки України, що за неї Кабмін проголосував 15 вересня, розрахована до 2026 року. Проєкт іще повинна схвалити РНБОУ і затвердити – президент, але за цим не затримається. Адже саме на виконання указу глави держави від 14 вересня 2020 року проєкт стратегії і розроблено. Контролюватиме її виконання секретар Ради нацбезпеки, а Кабмін щороку звітуватиме про успіхи в цій царині. До виконання документу залучатимуть Службу безпеки України і навіть розвідувальні органи.

Стратегія інофрмаційної безпеки України - що це таке і про що в ній написано

Ще на початку тексту однією з найважливіших функцій держави названо забезпечення інформаційної безпеки України. І не лише держави, але й не більше – не менше ніж "справою всього українського народу". Мета Стратегії – "забезпечення інформаційної безпеки України, спрямованої на захист життєво важливих інтересів громадянина, суспільства та держави у протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам, забезпечення захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, підтримка соціальної та політичної стабільності, забезпечення прав та свобод кожного громадянина".

Інформаційна безпека визнана складовою національної безпеки України, і з цим не посперечаєшся. Більш широко це "стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, при якому встановлюється ефективна система захисту і протидії нанесенню шкоди через поширення негативних інформаційних впливів, зокрема через координоване поширення недостовірної інформації, негативні 4 наслідки застосування інформаційних технологій, несанкціоноване розповсюдження, використання й порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації".

У проєкті проаналізовано загрози і виклики інформаційній безпеці, які поділені на дві категорії – глобальні й національні. Першими з них названі:

• Зростання кількості глобальних дезінформаційних кампаній, до яких долучаються не лише державні актори. Такі кампанії "інспіруються авторитарними урядами та навіть активістами радикальних рухів" і призводять до маніпулювання свідомістю окремих людей та груп населення.
• Політика Російської Федерації, інформаційні спецоперації якої "є складовою військових операцій, спрямовані на всі ключові демократичні практики (у тому числі виборчі), а російські спеціальні служби намагаються посилити внутрішні протиріччя в країнах демократичного табору". Обмежувальні заходи (санкції) та налагоджений механізм моніторингу і відповідальності за їх порушення вбачається одним з дієвих механізмів відповіді на російську дезінформаційну активність.
• Набуття суб’єктності соціальних мереж, зміна балансу інформаційних відносин та захист особистих/приватних прав людини.
• Зростання значення цифрових технологій на фоні низького рівня медіаграмотності та цифрової обізнаності населення.

Загрозами інформбезпеці національного рівня визначені:

• Інформаційно-психологічний вплив на українців з боку зарубіжних країн. У стратегії міститься визнання того, що інформаційні операції Росії ведуться в Україні протягом тривалого часу, і спрямовані вони на ліквідацію української державності і знищення української ідентичності. Ця діяльність лише набирає сили. Як визнано владою, "недостатня розвиненість національної інформаційної інфраструктури обмежує можливості України ефективно протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в інформаційній сфері для реалізації національних інтересів України".
• Інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях.
• Обмежені можливості реагувати на дезінформаційні кампанії.
• Слабка координація протидії зовнішнім та внутрішнім інформаційним загрозам. Стратегія містить визнання фактичного провалу держави у цій сфері: "Дії органів виконавчої влади в інформаційній площині мають нескоординований характер. В Україні триває процес становлення системи стратегічних комунікацій <…> не існує дієвого механізму координації і взаємодії між усіма залученими органами державної влади з протидії загрозам у інформаційній сфері".
• Окремим рядком визнано стратегічною проблемою невнормованість медіавідносин в Україні в умовах інформаційної агресії. На увагу заслуговує і наступна фраза: "Проблемою вітчизняного медіа ринку залишається низький рівень професійної підготовки медіафахівців". Чомусь далі констатується факт: "…останнім часом збільшилася кількість злочинів проти журналістів".
• Маніпуляція свідомістю громадян щодо вступу України в ЄС та НАТО. Ок, одне питання: а коли міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв’ю The Independent каже, що ми не віримо обіцянкам Заходу, бо той не дотримується обіцянок, - то це вже боротьба з маніпуляціями, чи ще, власне, маніпуляція? Можливо, деяким членам владної команди досить просто перестати маніпулювати – і свідомість громадян дивним чином очиститься?
• Незадовільне забезпечення інформаційних потреб на місцевому рівні. Далі ще одна небанальна фраза: "Альтернативні джерела споживання інформації місцевого рівня, як от місцеві друковані часописи, зазвичай відрізняються вкрай низьким фаховим рівнем журналістики та політичною заангажованістю від місцевих еліт".
• Проблемою названо, і це справедливо, недостатній рівень інформаційної культури, медіаграмотності населення. Але хто, як не всі влади вкупі, на неї, на культуру і грамотність, банально заплющували очі всі 30 років нашої Незалежності?

Визначившись із проблемами, влада окреслює шляхи і методи їх подолання.

Стратегічна ціль №1 "Протидія дезінформації, маніпулятивній інформації, а також інформаційним операціям та атакам іноземних країн"

Цю загрозу держава має намір нівелювати створенням "системи протидії дезінформації та маніпулятивній інформації, а також інформаційним операціям та атакам". В Україні буде створена система раннього виявлення, прогнозування та попередження гібридних загроз, обіцяє влада. Насторожує обіцянка переглянути законодавство щодо відповідальності за поширення дезінформації, виявлення, фіксації, обмеження доступу, видалення незаконної інформації, розміщеної в українському сегменті Інтернет. Як і хто визначатиме критерії видалення та відповідальності?

Обіцяє влада унеможливити вільний обіг інформпродукції (як друкованої, так і електронної), що пропагує війну, національну і релігійну ворожнечу, насильницьку зміну конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, а також – увага – масові заворушення. Чи означає це, що заклики протестувати проти тих чи інших кроків влади блокуватимуться на підставі цієї стратегії?

Окремим пунктом стратегії є обіцянка обмежувати трансляції аудіовізуального продукту, який пропагує збройні формування та силові структури держави-агресора, а також гастролі діячів культури і мистецтв, які є громадянами інших країн і публічно підтримують агресію проти України. Що відбувається в цій царині останні роки і просто зараз – неважко освіжити в пам’яті за стрічками новин, де постійно спливають скандали з гастролями численних російських "посланців культури, мистецтва і миру".

Стратегічна ціль №2 "Забезпечення всебічного розвитку української культури та формування загальнонаціональної ідентичності"

І цим можна займатися не одне десятиліття. Обіцяють підтримувати українську мову (між іншим, мова самої стратегії – дуже стилістично недосконала, але хто б це помітив), кінематограф, книговидання і взагалі "створювати умови для консолідації українського суспільства". Що ж, наскільки глобально, настільки й неконкретно. Окремий інтерес викликають методи, якими влада "підвищуватиме рівень довіри у населення до державних інституцій та правоохоронних органів". "Квартал" вже запланував якійсь новий серіал? А на Росію його продадуть?

Стратегічна ціль №3 – "Підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності суспільства"

Нам як населенню обіцяють просвітницьку кампанію з медіаграмотності, "що включатиме такі компоненти як розвиток критичного мислення, навички перевірки фактів і визначення маніпуляційних технік, ознайомлення з найпоширенішими порушеннями прав людини із застосуванням інтернеттехнологій тощо". Що ж, побачимо, у яку конкретику ці плани виллються, а головне – хто виграватиме тендери на відповідну діяльність. Але найперше – державній владі варто почати із себе і відмовитися від потурання власникам олігархічних медіа у використанні ними технік маніпуляції свідомістю суспільства і формування для них постправдивої картини світу, де є непомильний президент – і всі інші чиновники і політики.

Також обіцяють лібералізувати закони у сфері реклами "в обмін на більш жорстку відповідальність за трансляцію прихованої реклами, "джинси". Теж побачимо, адже представники владних кіл наразі, за поширеними чутками, теж входять до числа замовників цієї самої "джинси".

№4 "Забезпечення дотримання конституційних прав особи на свободу вираження та захист приватного життя, захист прав журналістів і протидія поширенню незаконного контенту"

В рамках досягнення даної стратегічної цілі держава декларує намір удосконалити закони про захист права на доступ до публічної інформації, захист персональних даних, правовий статус журналістів, правопорушення проти них тощо. Виконувати б ті закони, які вже є…

№5: "Інформаційна реінтеграція мешканців тимчасово окупованих територій до загальноукраїнського інформаційного простору"

Дуже далеко ми від досягнення цієї стратегічної цілі. Ні, владою створено телеканал ДОМ саме для мовлення на тимчасово окуповані території, і це правильно. Але рейтинг у нього якійсь низький. Чи робив хтось у державі заміри ефективності цього каналу? Щоб хоч би зрозуміти, яка кількість населення дивиться його в ОРДЛО.

Стратегічна ціль №6 – "Створення та подальший розвиток системи кризових комунікацій"

Тут спадає на думку, що нічого не чути про успіхи створеного з помпою в березні цього року при Міністерстві культури Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки. Його завданням була і залишається боротьба з фейками в національному інформаційному середовищі. Ця структура навіть власним сайтом досі не озброїлася, а вже втратила свою першу керівницю. Висміювали неефективність створених за часів президента Порошенка структур з аналогічними завданнями, а самі досі не показали, як треба діяти.

№7: "Розвиток та утвердження позитивного іміджу України та українців, інформаційне сприяння просуванню інтересів держави у світі"

Забезпечення стабільного функціонування системи іномовлення України тощо. У принципі, ще одне завдання на десятиліття наперед. Ще й бюджетні гроші поволі можна на благе діло освоювати.

№8: "Розвиток інформаційного суспільства та підвищення рівня культури діалогу"

Ідеться про розбудову державним оператором національної цифрової мережі телевізійного мовлення, розвиток мережі середньохвильового державного радіомовлення тощо.

Словом, до Стратегії інформаційної безпеки України її автори записали перелік загалом правильних речей, з більшістю яких і не посперечаєшся. Дивує інше: усіма означеними проблемами в інформаційній сфері цілком можна займатися і без цього документу, було б бажання і найвища державна воля. Та за два з лишком президентські роки Володимира Зеленського влада чомусь не поспішала комплексно закривати численні пробоїни у інформпросторі. Так званий "патріотичний поворот" нинішньої влади триває вже дев’ять місяців. І що за цей час було зроблено у сфері, для якої написали цілу окрему стратегію? Так, закрили телеканали з "пулу Медведчука", на просторах інтернету "наздоганяють" сайт "Страна"… Хіба цього досить?

Припустимо, сталося це тому, що у Банкової потрібної стратегії не було. Що ж, тепер буде. Простежимо, як втілюватиме її в життя команда чинного президента. Наостанок цікавий нюанс: термін дії документу виходить за часові межі першого президентського терміну Зеленського. Тож цікаво, чи планує глава держави досягти цілей документу за своєї другої каденції, чи залишить стратегію у спадок наступнику.