Пригожин і Кадиров проти Шойгу: Як оточення путіна готується очолити нову опричнину

Згідно з аналізом американського Інституту дослідження війни, "кухар путіна", він же засновник ПВК "Вагнер" (зараз "Ліга") Євген Пригожин хоче вислужитися перед хазяїном кремля і взяти гору над міноборони. Процитуємо частину звіту військових експертів: "На відео, опублікованому в соцмережах 13 жовтня, видно, як військовослужбовці 126-ї окремої бригади берегової оборони чорноморського флоту у невстановленому місці Херсонської області скаржаться, що з початку війни воюють у цьому районі без перерв і ротацій. Військовослужбовці стверджували, що їх тиснуть українські сили, і наголошували, що у них є один БТР на 80 осіб, що значно обмежує їх маневреність. Після розповсюдження відео 14 жовтня Telegram-канал групи "Вагнера" повідомив, що керівництво групи вирішило передати чотири позашляховики цьому батальйону для підтримки зусиль з утримання лінії фронту в Херсонській області. Це заслуговує на увагу в світлі того, що фінансист групи "Вагнера" Євген Пригожин активно намагається вислужитися перед президентом росії путіним і відокремити сили групи від звичайних сил міноборони. Передача основного обладнання підрозділу звичайних російських сухопутних сил може бути неявною критикою очевидної неспроможності міністерства оборони забезпечити такими потребами своїх солдатів".

Зауважимо, що це не перший випадок, коли Пригожин дає медійного ляпасу Сергію Шойгу. Особливо тиск на міністра оборони посилився після втечі окупантів із Харківщини та втрати ними контролю над Лиманом Донецької області. Тиснуть на Шойгу і кремлівські пропагандисти першої величини, і їхні геббельсята-воєнкори, а з політичних фігур найпотужніше – військові злочинці Євген Пригожин і Рамзан Кадиров. Питання: роблять вони це лише для того, аби вислужитися перед путіним, чи все ж мають плани на майбутнє для себе особисто.

Говорячи про "вагнерівців" і "кадирівців", варто зробити акцент на кількох важливих моментах. Перший: і найманці Пригожина, і особиста армія чеченського намісника дуже розпіарені пропагандою. Тобто є суттєва різниця між ними, як реальними бойовими одиницями і як симулякрами. "Вагнерівці" після того, коли до їх лав Пригожин почав вербувати зеків, точно не стали більш дисциплінованими і мотивованими. А з перехоплень розмов окупантів стає зрозумілим, навіщо Пригожину кримінальні елементи, – їх кидають на передок як м’ясо, коли ж вони втікають, їх розстрілюють свої. Що стосується "кадирівців", то їхній "героїзм" відомий ще з часів "гастролей" на Київщині. Грабіжники і тік-токери, а не вояки. Але для російських затурканих пропагандою обивателів "вагнерівці" і "кадирівці" – міфологізовані істоти. Пригожин і Кадиров з вигодою використовують розпіарений образ свого "воїнства" – це не вони програють і тікають, а армійці. Якими командують нездари-генерали. Насправді ж тікають всі окупанти. Просто армійців чисельно більше, їх утеча помітніша. 

Другий момент: ніхто не знає, скільки коштів з державного бюджету росії викидається на ПВК і на бойовиків Кадирова, очевидно, суми дуже значні, але акціонери цих військових формувань хочуть ще більшого фінансування. На тлі провальної мобілізації, яку проводить міноборони, їхні апетити зростають. Простіше кажучи, Пригожин з Кадировим сигналять путіну, що краще дати більше грошей їм, аніж витрачати на "чмобиків" (частково мобілізованих). Які ще й влаштовують криваві розбірки між собою ще до відправки на фронт. Історію з "дружнім вогнем" на стрільбищах в Белгородській області і тріскотню, яка здійнялася через цей інцидент, Пригожин із Кадировим точно використають собі на користь.

Третій момент: амбіції цих двох давно переросли їхній нинішній статус. Depo.ua раніше аналізував, як різношерсті націоналісти за поребриком використовують поразки своєї армії в Україні для виходу з політичного маргінесу на перші ролі. Чи прагнуть Кадиров і Пригожин посунути Шойгу з посади міністра? Так, але не для того, щоб самим ділити це крісло. Путін не дасть під зад міністру оборони, поки не знайде йому заміну. Очевидно, що між різними групами зараз точиться боротьба, хто просуне замість Шойгу свою людину. Називають різні прізвища, найчастіше губернатора Тульської області Олексія Дюміна. Його часто ще зараховують до кола можливих наступників путіна. Чому очолити міноборони не можуть Пригожин або Кадиров? Першого влаштовує роль сірого кардинала. До того ж він має кримінальне минуле. Другий хоче, але є великі сумніви, що військові з цим змиряться. І не тільки через бандитські замашки. Шойгу за багато років на чолі міністерства розставив скрізь своїх людей, тобто фронда забезпечена, а чистити авгієві конюшні під час війни – додаткова турбулентність. Крім того, Пригожину з Кадировим, як піар-воякам, вигідніше критикувати і вивершувати себе на фоні лузерів з міноборони і генштабу, аніж нести безпосередню відповідальність за програну війну.

Але їхні нападки на міноборони та генералів пояснюються не лише бажанням посилити вплив тут і тепер. Падіння нинішнього режиму стане для них кінцем, їх за такого сценарію серед головних військових злочинців видадуть міжнародному трибуналу. Єдиний варіант для них – перетворитися на особистих оборонців путіна, з яким вони пов’язані кров’ю на руках. На цю роль також претендує командувач росгвардією Віктор Золотов, утім, на відміну від них, він не має вірних собі кілька тисяч бойовиків. Російська гвардія – не приватна військова компанія і не банда головорізів, це ті ж служиві, тільки з поліцейськими функціями. Тобто ненадійні.

Після поразки в Україні на росію чекає затяжна смута, і врятувати владу та свої гроші путін і його "пітерський клан" можуть лише завдяки новій опричнині. Іван Грозний увів опричнину після поразок у Лівонській війні та інших військових конфліктах. Ситуацію тоді погіршували ще й природні катаклізми, що сприяло епідеміям і голоду. У підсумку цар отримав серйозну опозицію всередині країни, яку придушував руками злочинців-опричників. От за можливість стати улюбленим опричником, сучасним Малютою Скуратовим, і розгорнулася внутрішньовидова боротьба між Пригожиним, Кадировим та їм подібними. Поки ця боротьба – на рівні надування щік і гри м’язами на публіку. Але, як доводить історія російського імперіалізму, страти неугодних не за горами.