Прем‘єр, спікер та Аваков: Кому Зеленський віддасть головні посади в Україні

Президент України Володимир Зеленський вчора особисто познайомився з новими обличчями українського парламенту – майбутніми нардепами від "Слуги народу", обраними за партійним списком і в мажоритарних округах.

"Жодних кадрових питань (на зустрічі депутатів із президентом у середу – Ред.) не обговорювали, - повідомив обраний депутатом за списком "Слуги народу" Данило Гетманцев. - Сьогодні цих рішень немає. Їх має бути ухвалено протягом найближчих тижнів".        

Остаточні відповіді на питання щодо призначенців нової влади країна отримає з початком роботи Верховної Ради 9 скликання. Станеться це, за оптимістичними сподіваннями, не раніше 24 серпня. Поки ж доводиться обговорювати версії і припущення. Попри запевнення у протилежному, кадрова політика команди Зеленського є річчю в собі – закритою для невтаємничених.

Ще на президентських виборах кандидат обмежувався загальниками про те, що "кумівства в призначеннях не буде". Але вже перші після приходу на Банкову призначення Зеленського були неоднозначно сприйняті активною частиною суспільства. Це і поява в статусі в.о. голови СБУ друга президента без досвіду роботи у спецслужбі Івана Баканова. І прихід екс-чиновника уряду Азарова Андрія Богдана до керма перейменованої на Офіс президента (ОП) адміністрації глави держави. Проти цього призначення, за повідомленнями ЗМІ, виступали у столиці Сполучених Штатів – головного стратегічного партнера України. Можливо, через зв’язки Богдана з інтересами олігарха Ігоря Коломойського, обставинами фінансової діяльності якого цікавиться Федеральне бюро розслідувань США.

Але думку партнерів у цьому випадку проігнорували. З появою на Банковій Богдан відразу став чи не рівнозначною президентові за впливовістю фігурою – таким собі "дядьком Чорномором", наставником недосвідченого в політиці українського ґаранта.

Причому посада глави ОП може стати не головною в його кар’єрі. Поговорюють про шанси Богдана сісти у прем’єрське крісло. І не виключено, що візит до Києва Волкера, крім церемоніальних потисків рук, має на меті не допустити другого поспіль випадку ігнорування офіційним Києвом позиції Сполучених Штатів.

Технічний прем’єр чи виклик Штатам?

Багато хто з інших кандидатів на посаду очільника уряду, шанси яких обговорюють у ці дні, більше влаштовують Вашингтон. В опублікованій 10 липня на сайті Атлантичної ради статті експертка Мелінда Герінг перелічила претендентів на посаду очільника українського уряду. Це, за її даними, заступник виконавчого директора Міжнародного валютного фонду від України, екс-заступник глави Нацбанку Владислав Рашкован, голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв, директор з розвитку бізнесу "Нафтогазу" Юрій Вітренко, секретар РНБО, ексміністр фінансів Олександр Данилюк і колишній міністр економічного розвитку України, нинішній голова наглядової ради держконцерну "Укроборонпром" Айварас Абромавичус. З останнім у числі українських візаві зустрівся вчора американський гість Волкер. Що можна сприйняти як певний знак щодо того, кому віддають перевагу в США.

У свою чергу, призначення Рашкована обіцяє Україні відновлення співпраці з МВФ, що може допомогти втримати ситуацію в країні в разі прогнозованої на наступні роки світової економічної кризи. Серед можливих мінусів називають надмірну, на думку критиків, увагу Рашкована до побажань західних кредиторів і його прагнення бути фігурою відносно незалежною від внутрішньополітичних впливів. Але навряд чи Банкова захоче надто самостійного главу уряду.

Позитив усіх згаданих осіб у тому, що вони – не політики, а технократи. Тобто можуть проводити потрібні й непопулярні серед українців реформи, після чого іти геть, забравши із собою негатив і залишаючи Зеленського "на білому коні".

Не виключена й несподіванка: радник президента, економіст Олег Устенко назвав наведений список "нав’язаним порядком денним" і натякнув, що кандидатів на цю посаду значно більше, ніж обговорюється в публічній площині. Наприклад, сам Устенко. Чи заступник глави президентського офісу, відповідальний за реформи і економіку, донедавна – голова Офісу ефективного регулювання (BRDO) Олексій Гончарук, який був поруч із главою держави у всіх його поїздках регіонами протягом останнього часу. В останні дні подейкують, що якраз Гончарук є кандидатом №1 у прем’єри.

Рамку критеріїв для кандидатів задав сам Зеленський, у день обрання нового парламенту оголосивши, що вже веде консультації з претендентами на крісло прем’єра і бачить у цій ролі "професійного економіста, який ніколи не очолював уряд або Верховну Раду і не був головою парламентських фракцій".

Переліченим вимогам відповідають як згадані американською експерткою персони, так і широке коло тих, хто залишився поза її увагою. А далі включаються інші аргументи, політичні.

Монобільшість vs. "ширка"

Шанси будь-якого кандидата очолити уряд пов’язані з майбутнім форматом роботи парламентської більшості нової Верховної Ради. Нагадаємо, роль коаліції у призначенні прем’єра є дуже важливою: спочатку більшість подає президенту пропозицію щодо кандидатури майбутнього голови уряду, а потім має знайти 226 голосів за таке призначення.

І тут виникає питання: утворить фракція "Слуга народу" парламентську більшість самостійно (кількості депутатів вистачає із запасом – на цей момент 254 нардепи за списком і по мажоритарних округах проходять у Раду від цієї політсили), чи до процесу залучать ще когось із гравців. Скажімо, фракцію партії "Голос" Святослава Вакарчука, яка поки розраховує на 20 "штиків". Чи "Батьківщину" Юлії Тимошенко з її 26 обраними депутатами.

Кожен із потенційних партнерів обов’язково виставить як умову входження в коаліцію висунення в прем’єри свого кандидата. І тут починаються варіанти. Тимошенко як сильний гравець навряд чи потрібна президенту в кріслі глави уряду. Як показує її політична біографія, насамперед історія конфліктів у кріслі прем’єра з президентом Ющенком, з часом вона переходить у режим самостійної гри, причому гри деструктивної, і руйнує всі попередні домовленості.

Тому інстинкт самозбереження може не дозволити команді Зеленського розглядати лідерку "Батьківщини" як потенційного главу уряду. Вона сама це розуміє, тим паче на тлі домінування "Слуги народу" в наступній Раді. 21 липня після оприлюднення результатів екзит-полів Тимошенко заявила, що "тільки президент України і його партія будуть приймати рішення, з ким створити коаліцію, кого висувати на посаду прем’єр-міністра, а також на посади міністрів, це тільки в його руках". Тобто демонструє, що змирилася. І готує наступні дії з прицілом на можливі осінні загострення тем енергоносіїв, тарифів (які всупереч бажанню більшості своїх виборців досі не знизила влада) та іншої соціалки, яка є її стабільним коронним номером. Хоча Тимошенко теж бачить себе можливим спікером....

Призначення ж у виконавчу владу лідера групи "Океан Ельзи" може видатися неефективним через відсутність у того відповідного професійного досвіду і як наслідок – несамостійність в ухваленні важливих рішень. Експерти вважають, що лобіювати призначення цього кандидата можуть кола, наближені до мільярдера Віктора Пінчука, який підтримує тісні зв’язки з демократичною частиною американського істеблішменту. Поговорюють про симпатії Пінчука і до новообраного голови партії "Голос". І про те, що олігарх може пропонувати команді президента розширити коаліцію за рахунок фракції "Голосу" і так забезпечити собі збереження політичної ваги. Зірвати ці плани може конфлікт амбіцій двох творчих особистостей – Зеленського і Вакарчука. Альтернативним варіантом може бути прихід у прем’єри когось із депутатів від "Голосу" з досвідом роботи у виконавчій владі. Приміром, Юлії Клименко, колишньої заступниці міністра економічного розвитку України і екс-голови партії "Голос".

Чим у цій всій ситуації Банковій зручна кандидатура Андрія Богдана – це тим, що для організації його переїзду на Грушевського широка коаліція не потрібна: вистачить голосів "слуг народу". І головне – він володіє таким активом, як особиста довіра Зеленського.

Але, повторимо, такий крок продемонструє Вашингтону, що український президент може ігнорувати його побажання. Лідери світової геополітики такого ставлення не терплять, - з усіма наслідками, що звідси випливають. Деякі лояльні до попередньої влади експерти повідомляють, що проти призначення керівника Офісу президента главою уряду працює новий повірений США в Києві Вільям Тейлор. Богдан точно не відновить довіру до Києва з боку МВФ і Заходу. Тож, якщо у Зеленського не втратили сприйняття реальності на тлі запаморочення від успіхів, то Богдан – це швидше розмова для відведення очей від справжніх претендентів на посади.

Що чекає на фотографів у Раді: від спокус олігархами до відкликання

Довівши кількість підконтрольних йому депутатів із двох з половиною сотень до заповітного числа 300, тобто конституційної більшості, Зеленський отримає не лише загрозу мати зв’язані коаліційною угодою і різного роду підкилимними домовленостями руки, але й ширші політичні можливості. Наприклад, зможе виконати деякі дані виборцям обіцянки, ухвалити нову Конституцію, скасувати депутатську недоторканість, ввести покарання за "кнопкодавство". Чи забезпечити ґрунт для скасування плати за комуналку громадянам, старшим за 70 років.

Затягувати з цим нова влада не хоче. П’ятий номер списку "Слуги народу" Галина Янченко вже заявила, що в новому скликанні Верховної Ради в числі перших рішень її фракція планує зняття депутатської недоторканності.

Прозвучала з вуст депутатки й заява про готовість "Слуги" працювати з іншими силами, у тому числі для внесення змін до Конституції. Потрібні для цього 300 голосів дає або широка коаліція з "Голосом" і, можливо, "Батьківщиною" (без "Європейської солідарності" Петра Порошенка і ОПЗЖ Віктора Медведчука, які майже напевне стануть державницькою і проросійською опозиціями до владного центру), або робота з позафракційними депутатами. Без півсотні "нічийних" нардепів пазл конституційної більшості складається з великими труднощами, особливо якщо при формуванні коаліції проігнорують "Батьківщину". Тому робота з позафракційними почнеться ще до формалізації нового складу дев’ятої Ради.

І тут команді Зеленського варто поспішити, бо цікавлять ці депутати не лише Банкову, але й найбагатших людей країни, які не хочуть залишитися без політичних впливів. Насамперед це Рінат Ахметов, пов’язувані з яким "Опозиційний блок" і Радикальна партія до парламенту не потрапили.

У соцмережах пишуть, що його представники уже шукають підходи не лише до свмовисуванців майбутніх депутатів, але й не проти поживитися в чужому городі – скористатися людськими слабостями і скромним майновим станом частини новообраних депутатів від "Слуги" і залучити їх на свій бік у важливих для мільярдера голосуваннях.

Ймовірна і спроба іншого мільярдера, Ігоря Коломойського, зібрати свою групу депутатів із незалежних для організації улюблених ним політичних комбінацій та інтриг. Тим більше якщо його впливи на нову владу виявляться не такими вже й всеосяжними, як можуть здатися. У "Слузі" є з десяток підконтрольних йому депутатів, але цього може виявитися замало для задоволення амбіцій цього гравця.

Рекрутування нардепів конкурентами чи навіть партнерами точно не потішить лідерів домінуючої партії. Відтак питання фракційної дисципліни у найбільшій фракції парламенту вийде на чільні позиції – можливо, ще до початку роботи нової Ради. У цьому контексті логічною видається заява голови "Слуги народу" Дмитра Разумкова про намір внести зміни до Конституції, які створять дієвий механізм відкликання або дострокового припинення повноважень народного депутата. Знову ж таки – для цього потрібні 300 голосів…

Чи поділиться "слуга" шматком владного пирога

Важливих голосувань попереду чимало. Призначатимуть не лише прем’єра, а й міністрів, голову СБУ, генпрокурора, членів наглядових рад тощо. Попереду обрання президії парламенту. І от тоді ми побачимо наочну відповідь на питання – чи готовий Зеленський поділитися владою, яка зараз здається спостерігачам і, можливо, йому самому безмежною.

Те, хто всядеться по лівий і правий бік від майбутнього спікера – а буде це Дмитро Разумков, представник президента в Раді Руслан Стефанчук чи інший "слуга"– стане маркером шляху, яким піде наша країна на кілька наступних років. Коли заступником голови ВР стає хтось від "Голосу" - це одне, а якщо в президії опиниться очільник другої за чисельністю сили в Раді, проросійської "Опоплатформи", Віктор Медведчук – то ситуація матиме зовсім інший вигляд.

Згадаємо й розмови про можливу заміну міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, внесок якого в організацію голосування на президентських виборах важко переоцінити і позиції якого ще дуже недавно видавалися непорушними. Більше того – навесні його ім’я називали серед претендентів на крісло очільника Кабміну. Але щось пішло не так. Напередодні і після фінішу парламентських виборів Аваков демонстративно пішов у політичну "тінь" - досі щедрого на заяви міністра просто не видно в інформаційному полі. Навіть про стан розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета президентові доповідав очільник Нацполіції Сергій Князєв. Між іншим, за інформацією, яка є в розпорядженні Depo.ua, слідство далеко просунулося у встановленні осіб, причетних до цього злочину. Можливо, восени їхні імена будуть названі, і країна здригнеться. І саме це є аргументом за збереження Авакова на нинішній посаді.

Неминуче звільнення Юрія Луценка і призначення, майже напевне, заступника глави Офісу президента Руслана Рябошапки на пост генерального прокурора відкриє Банковій можливості для переслідування знакових представників попередньої влади – щоб показати народові очікувані ним посадки корупціонерів.

Загалом же політичні перспективи нових господарів уже не тільки Банкової, але й Грушевського, залежать від їхньої готовності ділитися отриманою практично безмежною владою і створювати собі пул партнерів. Яких потім можна буде звинуватити у провалах і скинути як баласт. Якщо ж такої готовності у команди Володимира Зеленського не виявиться, то йому слід пам’ятати про помилки попередників, які захопилися колекціонуванням важелів влади і пропустили момент, коли на них впав і тягар відповідальності за все, що відбувається в країні, - від п’ятирічної війни з Росією до розбитих доріг і брудних під’їздів.