Зима для Зеленського: Чи можливий в Україні третій Майдан

Голова Офісу президента Андрій Богдан в недавньому інтерв‘ю BBC, говорячи про відкритість Зеленського і його охорону визнав, що певні наміри з дестабілізації ситуації в країні є у кількох політсил: "існують два протилежні за ідеологією, але спільні за цілями, крила українського політикуму, які намагаються дестабілізувати ситуацію в країні і дуже мріють про погіршення становища діючої влади".

Але потім сказав про масові акції як такі: "Знову ж таки, виходячи з соціології, масові акції протесту проти чинної влади неможливі, - заявив Богдан. - І навпаки - призвідники таких масових заходів можуть натрапити на активну позицію активних громадян і отримати зовсім зворотну реакцію від того, що вони очікують".

Насправді, перший неприємний сигнал щодо можливих протестів президент Володимир Зеленський отримав під час святкування Дня Незалежності, коли ветерани АТО провели альтернативний марш. Хоч тоді жодних проявів нетерпимості учасники заходів не продемонстрували, стало наочним існування "іншої" частини суспільства. Частини, яка поки що не готова до активності і протестів, але все ж потенційно здатна об'єднуватись і діяти. 

З того часу чимало "зелених" каналів у Телеграм стабільно розганяють меседж про підготовку націоналістами акцій протесту на грудень. Ватажками за словами цих інформаторів мають стати опозиціонери калібру Порошенка, а приводом для акцій - відкриття ринку землі чи навіть брудні вибори мера столиці. Про ці страшилки ми ще детально поговоримо згодом.

В той же час зусилля команди президента, спрямовані на здобуття якомога більшої популярності лідера в народі, є ефективними. Соціологічні заміри свідчать, що рівень довіри до президента (77,3%) не лише не зменшився з дня виборів, а навіть має тенденцію до зростання. Така ж ситуація і з його найближчими соратниками - Разумковим і Гончаруком. Тоді як потенційні лідери протестних явищ з опозиції виглядають на цьому фоні дещо маргіналізованими: і Порошенко, і Медведчук, і Тимошенко явно програють Зеленському і Ко за рівнем підтримки суспільства. Хіба Вакарчуку довіряють 40% українців, але який з нього лідер протестів, мабуть, уявляє кожен з нас. 

Та фактор політичної популярності - далеко не єдиний з тих, що впливають на протестні настрої. Навпаки, як показав попередній Майдан, популярність опозиційних лідерів значить абсолютно мало. Головне - наявність гніву у бік влади.

Зеленський намагається жодним чином не будити звіра в українцях. І треба віддати йому належне, грандіозних "косяків" суспільство з його боку поки не побачило. "Все, що ми робимо, ми робимо на підставі соціологічних досліджень. Ми нічого не робимо, поки не переконаємося, що суспільство цього вимагає", - заявив у нещодавньому інтерв'ю соратник Зеленського Андрій Богдан. І ця цитата яскраво ілюструє устремління Зеленського на максимальне збереження і примноження свого реноме народного улюбленця. 

Але ж і часу минуло досить небагато. І попереду низка непопулярних рішень, які наразі в команді Зе намагаються камуфлювати під нейтральні або відстрочувати їх ухвалення.

Водночас певні дії президента вже викликають настороженість. І хоч вони поки не вбачаються приводом для масового невдоволення, але незабаром перетікання з табору прихильників у табір скептиків може набути певного масштабу.

Критичні точки

Depo.ua пробує з'ясувати, якими на сьогоднішній день є критичні точки, де може сконцентруватись негатив, здатний викликати суспільне невдоволення з ризиком перерости у масовий протест

Ринок землі і приватизація є традиційно доволі чутливими темами для українського народу - телеглядачів і виборців багато років переконували, що земля лишилася єдиним багатством і її продаж американцям та китайцям є чи не позбавленням України державності і власного генетичного коду. Аналогічні постулати політики висували і щодо великої приватизації найбільших державних підприємств на кшталт Укрзалізниці. 

В той же час для команди Зеленського питання відкриття земельного ринку і скасування заборонного списку на приватизацію є питанням принциповим і вже практично вирішеним. Водночас така однозначна позиція поки не вплинула на рівень довіри до Зеленського. Але не факт, що електорат не збуриться, коли рішення проведуть через парламент, а Тимошенко, можливо навіть Медведчук, почнуть розхитувати і хайпувати на цьому. 

Утиски підприємців та позичальників і нові податки. Ініціативи фінансового крила "Слуги народу" в сфері прозорості оподаткування із запровадженням тих же касових апаратів для ФОПів, застосування нових податків та зборів, урізноманітнення способів забирання іпотечних квартир та інші драконівські міри в чутливому секторі так званого середнього класу можуть сильно знизити градус любові до президента.

Чи може це вилитись у масовий протест? Враховуючи те, що в Україні є досвід проведення так званого Податкового майдану (коли уряд Азарова у 2010 році почав закручувати гайки, на Майдан Незалежності вийшли кілька десятків тисяч підприємців. Згодом їх вгомонили, зробивши ряд несуттєвих поступок, але кілька неприємних миттєвостей і Янукович, який тоді щойно вступив на посаду президента, і керівник його першого уряду Микола Азаров таки пережили. Та навіть застосування ними репресивних заходів відносно активістів податкового протесту не убезпечили їх кліку від повалення через три роки Революцією гідності, рушієм якої, як відомо, був значною мірою той же самий "мідл".

Обійми з Путіним. Потепління у ставленні українців до можливих сценаріїв припинення війни на Сході ще не означає, що суспільство спокійно сприйме прояв взаємної симпатії між Зеленським та Путіним. А йде саме до того, що майбутня зустріч у Нормандському форматі може закінчитись дружніми поплескуванням і навіть примирливими обіймами.

Для багатьох в Україні це стане адекватним їх очікуванням розвитком подій. Але будуть й ті, хто стисне кулаки. Тим паче, що в очікуванні такого сценарію, за даними окремих джерел, вже активізувалися певні радикальні організації. Наскільки ці акції можуть бути масовими, говорити зарано. Так чи інакше, їм бракує лідера. Але те, що різного роду неадекватні дії можливі вчора продемонстрував АТОвець Белько, захопивши міст Метро в Києві і погрожуючи його підірвати, бо треба зупиняти капітуляцію, хоча його ще й дівчина покинула.

Вибори в Києві, до яких спонукає президентська команда, також ризикують стати певним фактором нестабільності. Адже вони вже не сприймаються як необхідний інструмент приходу до влади Зеленського - він в уяві електорату вже здобув максимум повноважень. А повалення Кличка і захоплення Києва випадає з переліку життєво необхідних, і виглядає швидше як намагання улаштуватись з комфортом у бізнес-класі, тоді як ти ще не відпрацював навіть місце у економі.

Тож є ризик, що кияни сприймуть це як зазіхання на їхню власність. А Кличка вони, при всіх його недоліках сприймають як свого хлопця. Можливо саме з прорахуванням таких ризиків і пов'язане те, що у Зе перестали педалювати ситуацію зі звільненням Кличка і зайняли вичікувальну позицію. У той же час, законопроект "Про столицю" передбачає дострокові вибори у Києві на 8 грудня. Якщо влада отримає Київ і підтримку киян, то поставить хрест на будь-яких Майданах у перспективі. Бо саме від киян зазвичай залежить успішність масових акцій протесту.

Опалювальний сезон, який зазвичай супроводжується шаленим навантаженням на бюджети українських домогосподарств, традиційно є життєдайни грунтом для вирощування протестних настроїв. Спрямовувати гнів електорату, що ближче до кінця року почне отримувати платіжки за опалення, проти тих, хто сидить у теплих кабінетах - навички, якими філігранно володіють лідери багатьох українських партій. Як тих, що задекларували вже свою опозиційність, так і тих, що поки демонструють умовну лояльність до влади.

Зі свого боку власники кабінетів на Банковій розуміють цей аспект і намагаються якомога якісніше підготуватись до сезону. Вже відрапортували про закачування мало не "під зав'язку" газових сховищ і навіть оголосили про зменшення ціни на газ - з тим, щоб дожити до весни без катаклізмів.

Атака на Ахметова. Ризик остаточно зіпсувати стосунки з головним українським олігархом спочатку не сильно лякав команду молодого президента. Ахметову на Банковій в очі говорили, що мають намір його "розкуркулити" шляхом демонополізації у тих галузях, де він має свої контрольні пакети. Результатом таких необережних дій стало те, що Рінат Леонідович все частіше став піддаватись негативним емоціям.

Коли ж на Банковій зрозуміли нарешті, що штрикати ведмедя дрючком і при цьому не мати в іншій руці протитанкової рушниці - справа не надто розумна, ведмідь вже остаточно прокинувся і втратив здатність не помічати атак на себе. На Банковій розуміють, що контроль над третиною української економіки дає можливість влаштувати соціально-економічний апокаліпсис.

Не дивлячись на окремі намагання Коломойського зайти на територію Ахметова, як це у Запоріжжі з губернатором Туринком і критикою мера Енергодара від Ахметова, пана Музики, а також посунути Кличка, за яким стоять Льовочкін з Ахметовим, деяке пом'якшення дій ОП щодо олігарха помітне. По-перше, був розігнаний по лояльних каналах меседж про те, що Ахметов, мовляв, вже вирішив всі конфліктні питання з Зеленським та Коломойським і до нього та його людей вже претензій немає. По-друге, "Метінвест" нещодавно зміг купити "Дніпровський коксохімічний завод", що певний час гальмував Антимонопольний комітет. По-третє, суд у Дніпрі відпустив на поруки людей Ахметова Олександра Вілкула та Дмитра Колесникова, яких почала було кошмарити Генеральна прокуратура по витягнутих з нафталіну справах багаторічної давнини.

Такі кроки у бік потепління з боку Зеленського та Коломойського можуть бути спробою на деякий час встановити мир з Ахметовим. Але це зовсім не означає, що цей мир надовго. Зеленський чітко каже, що монополій не буде. В ОП намагаються зменшити тарифи на електрику і тепло, що неможливо зробити без домовленостей з олігархом. У той же час, ОП стежить за партійцями від "Слуги народу", бо підозрює олігархів у скуповуванні нардепів. 

Враховуючи повний контроль над силовиками, а також створення нового силового органу Служби фінрозслідувань і підтримку Західних союзників (США) та донорів в ідеї деолігархізації країни, команда президента може піти в атаку на великий бізнес. Головне завдання з Ахметовим для них – зробити це так, щоб не було дуже боляче економіці. Із цим наразі є певні труднощі. А влаштовувати походи шахтарів на Київ Ахметов вміє. Та й ЗМІ він має.

Чи можливий Майдан

З огляду на наявність певної кількості критичних точок в Офісі президента намагаються їх прорахувати і упередити - протестні процеси передбачають і до них готуються. 

Тобто у Зеленського розраховують, що упередити повстання можна бути контрповстанням прихильників президента. Але пан Богдан, коли каже про можливість контракцій електорату Зеленського на захист свого обранця, дещо перебільшує здатність пасивного електорату Зе до таких дій. А з іншого боку слова темпераментного Богдана говорять, що питання гіпотетичного зіштовхування лобами українців з українцями не виключається з можливих сценаріїв самозахисту влади. І це дещо насторожує.

Плюс до того соратник президенита зазначив, що правоохоронні органи відслідковують всі процеси і не допустять ескалації.

Головне, що зараз теоретичний "третій Майдан" наштовхнеться на декілька перешкод. 

1). Телевізор розповідає українцям, що в країні все чудово. А без негативу з телевізора суспільство не побачить необхідності щось змінювати. Тому запиту на протест наразі немає. 

2). Західна політика щодо України будується на підтримці курсу нової влади. Цей курс передбачає збереження всього того, що робила влада колишня, лише з вимогами подальшої боротьби з корупцією та олігархами. Відповідно, акції протесту і їхні лідери не будуть підтримані із Заходу.

3). Чимало потенційних лідерів протесту з опозиції матимуть чимало іншого клопоту. Той самий Порошенко відбивається від потоку справ, які штампує скандальний юрист Портнов. Тимошенко наразі вичікує, але співпрацює із владою. Лідери націоналістів не дуже популярні, а знамениті антикорупціонери калібру Найєма або працюють в спайці з владою, або маргіналізовані. Безперечно, лідери протесту можуть народитися у самому протесті, втім акції швидше матимуть маргіналізований характер, якщо взагалі будуть. 

4). Найбільша і найпотужніша протестна сила сьогодні – це ветерани АТО, а також націоналісти, яких раніше використовувала влада, а зараз вони були викинуті на узбіччя новою командою. Якщо відстежувати інформаційні канали, пов'язані з ОП, то із цих категорій вже роблять своєрідне "пугало" для народу, щоб уникнути можливої підтримки дій цих категорій в масах на випадок акцій. 

Тому імовірність протесту в Україні сьогодні достатньо низька. Втім, з новітньої історії України нам вже відомо, що концентрація навіть надзусиль силовиків далеко не завжди є способом запобігти проявам народного гніву.