Порятунок окупанта Малого. Чому для полоненого "сепара" не шкода 1,5 літра української крові

Пораненого бойовика на прізвисько Малий, який є ні багато ні мало "заступником командира 1 стрілецького взводу, 1 стрілецької роти, 3 стрілецького батальйону", бойові товариші покинули прямо на полі бою, пише Depo.ua з посиланням на ДС.

З перехоплених телефонних розмов стає зрозуміло, що "командування ДНР" вже придумало версію про те, що Малий дезертирував сам. Виявляється, він не "герой Новоросії", а елементарний зрадник. Звучали навіть слова: "Якого хе(рувима) він туди поліз?".

Спецоперація з порятунку бойовика Малого полягає в тому, щоб робити вигляд, що ніякого Малого нема і ніколи не було. Коротше, батьківщина кине тебе, синку. А потім ще й обгидить гарненько. Якщо, звичайно, не доб'є в спину. Перед нами явна перемога української зброї. Однак українське інтернет-співтовариство вже шукає зраду навіть у цій безумовній перемозі.

Іноді здається, що доведений до абсурду український патріотизм було винайдено в секретних лабораторіях Луб'янки. Пропозиції деяких особливо завзятих коментаторів, якби їх було здійснено на практиці, тільки зашкодили б Україні. Так, приміром, те, що пораненому бойовику було надано медичну допомогу, вже виставляється мало не доказом змови між українською та російською владами. "Навіщо витрачати на покидька ліки і 1,5 літра української крові?" "Люди здавали кров і збирають гроші для наших воїнів, а не для російського найманця", "Нашим хлопцям на фронті не вистачає ліків, а "режим внутрішньої зради" витрачає народні гроші на лікування бойовика!". Позиція зрозуміла. Так як поранений свідомо до нас з мечем прийшов, то нехай його тепер "російський світ" і рятує.

Насправді все зовсім навпаки. Те, що в "керівництві ДНР" від пораненого було вирішено відхреститися, грає на руку саме Україні. Подія є доказом безперспективності служби "русскому миру". Це наочний приклад, з розряду "навмисне не придумаєш". Падіж воєнізованої худоби у "молодих республіках" і так б'є всі рекорди. Ліфти, вибухи кондиціонерів, палена горілка і несвіжі гумпайки - все це змушує нервувати тих, хто спочатку вірив в ідеали "російської весни". Дурнями користуються, потім викидають їх у канаву або добивають по-тихому в сортирі. Росія безжальна в першу чергу до своїх симпатиків. Приклад Малого показує кожному "справжньому росіянину", якою є їхня цінність для батьківщини. Це має протверезити багатьох. Особливо на території, вільній від російської нечисті. Саме тому українці і не повинні відвертатися від полоненого пораненого. Тут не "русский мир". І слава богу. Те, що третина перебуваючих у списках бойовиків відмовилася повертатися в "русский рай" під час недавнього обміну, говорить нам про те, що протверезіння відбувається швидше, ніж нам здається.

Друга причина лікувати полоненого і піклуватися про його виживання цілком прагматична. Бойовика можна обміняти на українських військових, яких досі утримують у полоні.

Є ще одна вигода від того, щоб зберегти йому життя, - інформація. Статус "замком взводу" передбачає, що в Малого є, що розповісти українським спецслужбам.

Безумовно, тих, хто не вважає семигодинну операцію бойовика марною витратою медикаментів і ресурсів, в Україні більшість. І справа тут зовсім не в пропагандистських вигодах і можливих обмінах. Бути людьми, проявляти людяність - це наш з вами спосіб зберегти національну гідність.

На закінчення хотілося б звернути увагу ще на один факт. Бій з диверсійною групою трапився несподівано. Коли ворог зрозумів, що його пересування помітили українські солдати, було відкрито вогонь. Наші бійці не збиралися брати язика, не планували спецоперацію. Вони просто стріляли у відповідь і змусили диверсантів відступити, кинувши командира. А далі саме солдати ВСУ витягли його з поля, саме вони надали йому першу допомогу і відправили в госпіталь.

Подібна позаштатна ситуація якомога краще показує, що собою являє українська армія і чим вона відрізняється від армії окупанта. Українці - цивілізована нація. Що б не розповідала російська пропаганда, українські солдати не добивають поранених на полі бою і не відмовляють у медичній допомоги полоненим. Зберегти життя полоненому, не мститися йому за диверсію - так вирішили українські бійці. Це їхня воля. Поки ми з вами залишаємося вірними нашим принципам, поки не уподібнюємося російським шкуродерам - ми зберігаємо свою країну від "русского мира". Солдати це знають. Давайте не забувати про це і в тилових "фейсбуках" .