Попередники Разумкова: Як в Україні знімали прем’єрів і голів парламенту

Учора "слуги" та їхні сателіти з груп "За майбутнє" і "Довіра" відсторонили голову Верховної Ради Разумкова від ведення засідань на два дні. З етичної точки зору це виглядає, м’яко кажучи, не дуже. Але в політиці, як відомо, мета виправдовує засоби.

У тридцятирічній історії незалежної України гучні відставки відомих можновладців траплялися часто. Злітали зі своїх посад міністри, очільники регіонів, прем’єри, одного разу – голова Верховної Ради, перший заступник голови. Почнемо саме з парламенту.

Відставка Ткаченка, заради якої збиралися в Українському домі

 

Трапилася ця історія 21 січня 2000 року, коли Дмитру Разумкову не виповнилося й 17 років (до речі, у п’ятницю спікер святкуватиме 38-річчя, тож учорашнє рішення його колег, так би мовити - своєрідний йому подарунок). У липні 1998 року Верховна Рада обрала своїм головою комуніста Олександра Ткаченка. На цій посаді він конфліктував з президентом Леонідом Кучмою та пропрезидентськими силами, однак ті ніяк не могли спекатися проблеми у головному радівському кріслі, - щойно виникало питання про відставку Ткаченка, в сесійній залі кудись дівався кворум. Зрештою, депутати, які орієнтувалися на Кучму, зібралися в Українському домі на виїзному засіданні і 239-ма голосами позбавили Ткаченка посади. Кажуть, важливу роль у тих подіях, їх ще називали "оксамитовою революцією", зіграв Віктор Медведчук. До цієї фігури повернемося згодом.

Рішення це критикували навіть противники комуністів, адже приймалося воно поза межами ВР, виникали питання й до процедури. Але Кучма отримав те, чого хотів: спікером удруге став Іван Плющ, у парламенті встановився відносний спокій, який порушився у 2001 році після "касетного скандалу". Ткаченко ж після відставки ще тричі обирався народним депутатом, двічі був членом парламентського комітету з питань фінансової і банківської діяльності і раз очолював комітет з питань економічної політики.

Зрада Мороза, яка коштувала йому політичного майбутнього

Фото: Уніан

Ще одного спікера, соціаліста Олександра Мороза, також дуже хотіли відправити у відставку після того, як у липні 2006 року він, попри підписану коаліційну угоду з БЮТ і "Нашою Україною", несподівано висунув свою кандидатуру на посаду голови ВР. І отримав її завдяки підтримці "регіоналів" і комуністів. Вчинок Мороза був розцінений партнерами по коаліції, а у 2004 році по Помаранчевому майдану, як зрада. Парламент того скликання постійно трясло від політичних чвар, зрештою президент Віктор Ющенко розпустив Раду. З першого разу у нього не вийшло це зробити, але своє президент все ж дотиснув. За підсумками позачергових парламентських виборів 2007 року соціалісти до Верховної Ради не потрапили, а сам Мороз після цієї невдачі потроху зійшов з активної політичної сцени.

Медведчук перейшов з ВР в АП

А от Віктор Медведчук, якого позбавили посади першого віце-спікера у 2002 році, у великій політиці залишився, тільки з відібраного у нього крісла у Раді перебрався у крісло голови Адміністрації президента Кучми. 1 лютого 2000 р., після відставки Олександра Ткаченка, Медведчук став першим віце-спікером. У нього відразу не залагодилися стосунки з політичними силами, які орієнтувалися на Віктора Ющенка, котрий наприкінці грудня 1999 р. очолив уряд. А 26 квітня 2001 року Верховна Рада затвердила резолюцію про недовіру його уряду.

Фото: Уніан

В оточенні прем’єра вбачали у цих подіях "руку Медведчука", якому 13 грудня 2001 року влаштували відставку. А сталося це так.

Проти Медведчука утворилася коаліція, кістяк якої склали фракції "Батьківщина" і "Реформи-Конгрес" (її утворили переважно члени партії "Реформи і порядок"). Після збору підписів, питання про висловлення недовіри внесли на розгляд депутатів, 234 з них проголосували "за". Менш ніж за місяць потому вибухнув новий "касетний скандал": на оприлюднених аудіофайлах голоси, схожі на голоси Віктора Ющенка й екс-мера Києва Олександра Омельченка, обговорюють, як знімати Медведчука.

Як відставка пішла на користь Ющенку

Про відставку Ющенка у квітні 2001-го ми вже згадували. Та подія пішла йому на користь. Хоча в лавах опозиції і недолюблювали Віктора Андрійовича за те, що не підтримав акцію "Україна без Кучми" і залишався лояльним до тодішнього президента, проте популярність відставного прем’єра дала йому можливість за короткий час не просто повернутися у велику політику, а стати лідером опозиції і президентом.

Фото: Уніан

І Яценюку (але поки що тільки перша)

Ще одна парламентська історія – головування у Верховній Раді Арсенія Яценюка. 4 грудня 2007 року він став наймолодшим головою ВР і менш ніж за рік – першим спікером, що склав повноваження добровільно. "Дорогі друзі, я вам скажу тільки одне: "мене пішли", щоб я повернувся, але вже не сюди", - заявив Яценюк на прощання. Тоді припускали, що до цього кроку Арсенія Петровича могли підштовхнути тертя з президентським Секретаріатом.

Фото: Getty

Пішовши у вільне політичне плавання, він створив власний проект "Фронт змін", на президентських виборах 2010 року посів 4-е місце, а в 2012-му став одним із лідерів об’єднаної опозиції "Батьківщина". Далі був Майдан, лідерство у "Народному фронті", двічі керівництво урядом і відставка 14 квітня 2016 р. Після цього Яценюку так і не вдалося повернутися на важливі ролі у поличному житті країни.

Відставка Марчука з унікальним формулюванням

Далі згадуватимемо лише про гучні відставки прем’єрів. Перша за хронологією сталася у травні 1996-го. Тодішній прем’єр Євген Марчук (нині покійний) втратив посаду з формулюванням "за формування власного політичного іміджу". Ні до, ні після нього нікого з керівників уряду з таким формулюванням не звільняли. У 1998 році Марчук під другим номером увійшов до першої п’ятірки списку СДПУ (о) на парламентських виборах і очолив фракцію есдеків у ВР. Однак не підтримав висунення Кучми на другий термін, склав із себе повноваження голови фракції, потім взагалі покинув лави партії Медведчука. А на президентських виборах 1999 р. Марчук зіграв непересічну роль, ініціювавши так звану "Канівську четвірку", до якої крім нього увійшли згадані вже Олександр Мороз і Олександр Ткаченко, а також мер Черкас (нині перебуває на території країни-агресора, куди втік) Володимир Олійник. Ніхто з квартету до другого туру не пройшов, зате там суперником Кучми виявився зручний для нього комуніст Петро Симоненко. Цікаво, що Марчук між першим і другим турами виборів отримав посаду Секретаря Радбезу. Остання його висока посада - міністр оборони. На ній він найбільше запам’ятався активною участю у врегулюванні конфлікту навколо острова Тузла.

Фото: Уніан

Лазаренко залишився на чужині

Марчука на прем’єрській посаді змінила ще одна непересічна постать – Павло Лазаренко. Сталося це у травні 1996-го. Перший уряд Павла Івановича пропрацював два місяці і пішов у відставку у зв’язку з прийняттям Конституції. Другий уряд став першим в Україні, що вже діяв у конституційному полі. Лазаренко - хвацький виходець з Дніпропетровщини - швидко почав зосереджувати у своїх руках серйозні впливи, однак програв у протистоянні з Кучмою та його соратниками. 2 липня 1997 року президент видав указ про відставку Лазаренка "за станом здоров’я"". Казали, що Павло Іванович сприйняв це вкрай... хворобливо.

Фото: Уніан

Повернувшись на посаду голови Дніпропетровської облради, він оголосив про перехід в опозицію, у вересні того ж року очолив партію "Громада", яка на виборах 1998-го пройшла до Верховної Ради. Лазаренко, вочевидь, готувався дати бій Кучмі на президентських виборах 1999 р., однак не склалося. Проти нього порушили кримінальні справи в Україні, наприкінці 1998-го затримали у Швейцарії за підозрою у фінансових махінаціях, проте звільнили під заставу у $3 млн. 19 лютого 1999 р. Лазаренко прибув до Нью-Йорку і попросив політичного притулку в США. Але його заарештували, далі були суди і тюрма. До України він вже ніколи не повертався. 6 липня 2016 року оглядач The New York Times Леслі Вейн повідомив, що Павло Лазаренко проживає із своєю другою дружиною і трьома дітьми в окрузі Марін неподалік Сан-Франциско.

Пустовойтенко поступився прозахідному реформатору Ющенку

Лазаренка на посаді змінив Валерій Пустовойтенко, ще один представник дніпропетровської школи кадрів. У нього з Кучмою були гарні стосунки, президентськими амбіціями Валерій Павлович не страждав, тому й просидів у кріслі з середини липня 1997-го аж до кінця грудня 1999-го, коли його змінив Ющенко. Нічого скандального у відході Пустовойтенка з посади не було, але були кулуарні моменти. Тоді багато хто вважав, що він очолить Кабмін і після обрання Кучми на другий термін. Однак на той час почали складатися партнерські стосунки між Києвом і Вашингтоном, а за океаном бачили керівником українського уряду людину, за якою закріпився образ прозахідного реформатора. Тому, за легендою, чільну посаду в Кабміні й віддали Ющенку, а не Пустовойтенку. Який, одначе, з політичної обойми не випав. Він очолив Народно-демократичну партію (НДП), яка стала кістяком прокучмівської "ЗаЄди", працював міністром транспорту в уряді Анатолія Кінаха.

Фото: Уніан

Тимошенко і "любі друзі"

Наступна фігура в нашій розповіді – Юлія Тимошенко. Спочатку соратниця Павла Лазаренка, потім політикиня, котра, як відомо, була і є в опозиції до всіх українських президентів. Вона двічі очолювала уряд за часів президентства Ющенка, програла президентські вибори 2010 року Віктору Януковичу, опинилася в тюрмі, вийшла звідти після Майдану, двічі (2014 і 2019) безуспішно балотувалася в президенти. Тимошенко – ветеранка української політики і рейтинги її "Батьківщини" дають їй гарні перспективи залишатися нагорі ще не один рік. З-проміж цих та багатьох інших подій, пов’язаних з іменем Юлії Володимирівни, згадаємо її відставку у вересні 2005 року. Цьому передував гучний скандал із так званими "любими друзями" - людьми з близького оточення Ющенка. Перший Кабмін Тимошенко, який став результатом домовленостей між лідерами Помаранчевої революції, пропрацював з 4 лютого до 8 вересня 2005-го.

Фото: Уніан

Рекорд Гончарука

І наостанок про зовсім свіжу відставку, про екс-премьєра Олексія Гончарука. Його уряд був сформований монобільшістю зі "слуг народу" 29 серпня 2019 року і проіснував найкоротший термін з усіх новітніх українських урядів – до 4 березня 2020-го (6 місяців і 4 дні). За Кабміном Гончарука закріпилося прізвисько "команда соросят" через причетність значної кількості урядовців до грантових громадських організацій. Причиною відставки першого "зеленого" уряду стала не його неефективна політика, хоча критики вистачало, а черговий в нашій історії "касетний скандал". 15 січня минулого року у мережі з’явилися аудіозаписи, на яких голос, схожий на голос Гончарука, та інші голоси обговорюють різні питання, у тому числі й особисті якості й таланти президента Зеленського. Хоча формально прем’єр втратив посаду не через ці плівки, саме вони зіграли рокову роль у його політичній кар’єрі. Неочікувано для всіх злетівши на політичний Олімп, молодий прем’єр стрімко звідти впав. І досі у велику політику не повернувся.

Читайте також: Що чекає на Разумкова після втрати посади спікера