Полонені моряки і синдром харківських угод

Дехто договорився навіть до того, що звільнення Савченко - це такий собі аванс України задля майбутнього звільнення моряків. Абсурдність цієї тези взагалі не піддається логіці, але про неї на повному серйозі говорить маса освічених людей.

Давайте розберемося з тим, наскільки реалістично, що на першому ж етапі правління нового президента можливий обмін полоненими і взагалі серйозна зміна формату воєнних дій. Так от, ключове питання на яке всі наші експерти не хочуть давати відповіді - навіщо Путіну мінятися полоненими? 

Логіка Путіна є такою ж, як і чотири роки тому - Україна має сісти за стіл переговорів з так званими «ЛНР» і «ДНР» і про все домовлятися. Точніше, мають домовитися про початок створення федеральної держави Україна, а потім вже будуть говорити про полонених.

І також, варто зазначити, що є кардинальна відмінність між моряками і тими, хто знаходиться в полоні на Донбасі. Досі, серед російських політв‘язнів (тих, хто знаходиться на території РФ і в окупованому Криму) були звільнені лише кілька людей. Перша - Надія Савченко, яка, судячи з її дій, стала вірною соратницею Медведчука. Окрім неї свободу отримали кілька лідерів Меджлісу. Останні були звільнені в рамках багатосторонніх переговорів і ключову роль тут відіграв лідер Туреччини Ердоган.

Більше того, наші моряки можуть бути звільнені лише в обмін на відмову України від міжнародних позовів до РФ щодо статусу Криму і територіальних вод України. Ніякі інші умови для росіян не будуть суттєвими в цьому питанні. Відмова ж від цих позовів по суті призведе до різкого ослаблення держави в міжнародних судах щодо окупації Криму.

І тут ми підходимо до найважливішого питання. Справді, у багатьох може бути бажання на хвилі піару запропонувати прості рішення, які дійсно можуть привести до швидких, ніби й красивих рішень.

Але я всім хотів би нагадати історію далекого 2010 року, коли буди прийняті так звані Харківські угоди, які дозволили продовжити перебування Чорноморського флоту в Севастополі. Тоді ж маса очільників МЗС з радісними посмішками говорили мені, що це велика перемога України. Їхня логіка була до безглуздя примітивною і зводилися до одного: «Ми дали Путіну те, що він хоче, а він нас підтримає». До чого це призвело в 2014 році всі вже знають. 

Зараз росіяни діють за тією ж логікою і говорять про те, що треба трошки відкотитися назад і все у нас буде спокійно та радісно. Про те, що за кілька місяців такі прості рішення призведуть до погіршення ситуації можна і не говорити.

На жаль, популізм в якому ми живемо багато років, призводить до примітивізму. А примітивізм в свою чергу, призводить або до агресії, або до бажання здатися. І ця розтяжка є вибухонебезпечною для всіх нас.