Чужі ігри: Чому опозиціонери не вірять Саакашвілі й Рабіновичу

Попри потуги Саакашвілі і його соратників, серед яких – і це химерний поворот долі - виявилися проросійські Євген Мураєв й Вадим Рабінович, які на своєму телеканалі забезпечували картинку "маршеві Міхо", мобілізувати партійний ресурс серйозних гравців, а не кишенькових маргінальних проектів, так і не вдалося. Чому ж Тимошенко, Садовий, Тягнибок і Льовочкін не вірять у щирість намірів Саакашвілі?

У нашій політиці не прийнято комусь довіряти. Це давня традиція, підкріплена багатьма прикладами – від "Канівської четвірки", яку політологи вважають вдалою спробою нейтралізації небезпечного на той час для Кучми соціаліста Мороза, до відмови "ударівців" Кличка у 2012-му домовлятися з "Батьківщиною" і "Свободою" про поділ мажоритарних округів для збільшення присутності опозиції в парламенті. Тому сьогодні тема об'єднання опозиції навіть не піднімається. Спільна участь в акціях допускається, але, як бачимо, поки це не поширюється на "марші" Саакашвілі та його "майдан" під Радою.

"Сидіння" під ВР Єгора Соболєва і Семена Семенченка – окрема сторінка, їх давно підозрюють у співпраці з "приватівцями" Ігоря Коломойського, тому голова "Самопомочі" Андрій Садовий уникає прямої підтримки цих двох. Та й від Саакашвілі він тримається на відстані. Знову ж – якби повністю довіряв, то сьогодні ми б бачили "марші за імпічмент" і у Львові.

Подібна недовіра падає тінню й на соратників Міхо. Те, що для переважної більшості українців залишається утаємниченим, для представників політичного класу відоме. Приміром, восени 2014-го року, коли депутати партії "Воля" відкололися від "Самопомочі", Єгор Соболєв казав: "Величезною помилкою було взяти в партію і в створення люстраційного законодавства Юрія Дерев'янка. Це дуже талановитий шахрай, за яким стоїть величезне угруповання з викачування грошей платників податків". Дерев'янко вимагав звинувачення в шахрайстві спростувати. Зараз обидва депутати знову опинилися разом на барикадах. Отакі метаморфози української політики.

Мабуть, не надто довіряють опозиціонери й іншому соратникові Саакашвілі Сергію Лещенку. Припустимо, що Юлія Тимошенко не забула його викривальних публікацій щодо спроб створити "ширку" з Януковичем. А ще була книжка Лещенка "Американська сага Павла Лазаренка", в якій чимало неприємних для Тимошенко сюжетів. Та й діяльність цього депутата в нинішній Раді може насторожувати опозиційних лідерів. Лещенко багато говорить про корупцію у владі, шельмує окремих її діячів, навіть з оточення президента, але існує думка, що насправді пан Сергій робить це не самостійно. Або його використовують в темну, щоб обвинувачені у корупції ставали більш переговороздатним.

Подібна ситуація і з каналом NewsOne, заблокованим "братчиками" Корчинського. Принаймні, їх ідентифікували серед хлопців у балаклавах. Проти тиску на телеканал висловилися всі, хто хотів. Проте неможна не підмітити, що це радше зроблено з вигоди для себе і своїх політичних сил, а не через щирість. По-перше, до Рабіновича й Мураєва бігають депутати з усіх фракцій, продовжують бігати і під час блокування. Тут як про бабу, яка вірила в Бога, та про всяк випадок молилася й сатані. По-друге, блокування офісу телеканалу сталося не одразу після скандальної заяви Мураєва про "державний переворот" у 2014-му, а в день "маршу за імпічмент", який NewsOne транслював наживо. Це не могло не підживити підозр, що мішки і дріт навколо будівлі телеканалу – піар, можливо, оплачений самими власниками медіа. Враховуючи імідж провокаторів, який давно закріпився за "Братством", подібна версія виглядає досить реалістичною.

По-третє, Рабіновича після того, як почав атакувати Льовочкіна й "Опоблок", а в регіонах взагалі розколювати фракції "опоблоківців", запідозрили у взаємовигідній співпраці з владою. З одного боку такі спікери, як Саакашвілі чи Надія Савченко відтягують протестний електорат від Тимошенко, Садового, "газовиків". Що, мовляв, вигідно владі. З іншого, хазяї NewsOne роблять це із власної вигоди, бо самі мають види на 2019-й рік. Тому на них дивляться ще й як на конкурентів.

Таким чином, для українських політиків, які звикли жити в системі координат "у політиці немає друзів, є лише тимчасові інтереси", Саакашвілі ніколи не стане близьким. Хоч і кричатиме на кожному кроці про бариг і водитиме Києвом свої хороводи, вважатимуть, що він грає під чиюсь дудку. Бо у нас всі "чиїсь" - за кожним стоїть якийсь олігарх. Принаймні, у цьому переконані самі політики, і в цьому вони переконують виборців.

Фото УНІАН