Перебити Томос: Навіщо Тимошенко знову заговорила про конституційний референдум

У понеділковому вечірньому ефірі телеканалу ICTV лідер партії "Батьківщина" заявила про намір провести референдум, на якому ухвалити нову Конституцію України. "Ми зібрали декілька команд непартійних, які розуміють країну і куди їй рухатися. 109 громадських діячів, конституціоналістів зібралися... Мета – на кінець кампанії (президентської – Ред.) вийти з новою редакцією Конституції... Суспільство буде вимагати виконання цієї Конституції і це має бути на референдумі", - повідомила Тимошенко.

Провести його вона хотіла б у ті кілька місяців, які є між президентськими і парламентськими виборами, тобто між квітнем і жовтнем цього року. За її задумом, осінні вибори до парламенту мають відбутися за новою системою. Утім, ці наміри мають дуже непереконливий вигляд.

По-перше, передумовою їх реалізації повинна стати перемога ЮВТ у змаганні за крісло глави держави. І поки що зовсім не факт, що за наслідками волевиявлення українців Юлії Володимирівні буде до змін Основного Закону. Мудрі застерігають: "Не кажи "гоп!". Додамо: і не вір у рейтингові замальовки вітчизняних соціологів.

По-друге, тема зміни Конституції – стара й затерта пластівка, яку лідерка "Батьківщини" ставить раз-по-раз, коли вважає, що може отримати з цього політичні дивіденди. Ще 2009 року президент Леонід Кравчук повідомляв, що кум російського президента Путіна Віктор Медведчук "допомагає БЮТ в роботі над проектом змін до Конституції". Тоді йшлося про внесення змін у напрямку концентрації влади у державі в руках президента. "Управляти всім повинен президент або прем'єр, тому що поки вони керують разом, порядку в країні не буде. Думаю, що цим центром стануть парламентська коаліція і уряд", - розповідав майже десять років тому Кравчук.

Тоді БЮТівці не змогли домовитися з "регіоналами", внаслідок чого тема зміни Конституції стала неактуальною. Надалі вона періодично поверталася в порядок денний БЮТ і "Батьківщини". Але жодних практичних кроків для її реалізації командою Тимошенко зроблено не було. Чергова активізація цього питання мала місце на форумі "Новий курс", що відбувся у червні 2018-го й дав старт виборчій кампанії Юлії Тимошенко.

Сьогодні вона, як і раніше, наполягає на необхідності прибрати з Конституції двовладдя, коли урядом керує і прем'єр, і президент. Лідерка рейтингів підкреслила, що за Конституцією у президента повинна бути можливість брати на себе відповідальність і керувати процесами, що відбуваються в державі. Критики ж ідей Тимошенко зауважують: вони дуже схожі на спробу узурпації влади. Хоч би як її не називали – канцлерською або якось інакше.

Які ж завдання ставить перед собою Тимошенко цього разу, говорячи про зміну Конституції через референдум? По-перше, ще перед Новим роком Юлія Володимирівна зненацька зникла з інформаційного простору, віддавши ініціативу діючому президенту, який завдяки темі Томосу почав набирати рейтингові очки, та коміку Володимиру Зеленському, котрий вирішив поборотися за президентство. І ось Тимошенко повертається. Але не дивує електорат чимось новим, а нагадує про свої конституційні ініціативи. Вочевидь, на цьому питанні (роблячи короткі зупинки на "зубожінні", тарифах і "зраді") вона планує "їхати" всі вибори – демонструючи широту мислення на противагу "дрібним", тактичним заявам конкурентів про релігію, боротьбу з корупцією тощо.

Утім, це не така вже й сильна позиція, як може здатися. Аргументом №1 проти ініціативи щодо зміни Конституції на референдумі є неможливість її реалізації. Експерти слушно нагадують, що референдум, про який говорить Тимошенко, суперечить чинному Основному Закону, який гласить: Конституцію не можна змінювати на референдумі.

Аргумент №2. У квітні 2018 року Конституційний Суд скасував (визнав неконституційним) закон "Про всеукраїнський референдум" зразка 2012 року, внесений "регіоналами" і ухвалений з грубими порушеннями. Тож сьогодні відсутня законодавча база для ініціативи Тимошенко – з цього питання у правовому полі України утворився вакуум. Може, на даному етапі це й на краще: держава убезпечена від проведення маніпулятивних референдумів, які підміняють волевиявлення народу і легітимізують владні рішення через інститут прямої демократії.

Ухвалити новий закон до завершення виборчих процесів навряд чи вдасться – більшість провідних політичних сил не зацікавлені в аж такій різкій зміні правил гри. Ініціювати подібний закон могла б сама фракція "Батьківщини" у Верховній Раді, але чомусь цього не зробила. Навіть після гіпотетичної перемоги на президентських виборах Тимошенко півроку працюватиме з чинним парламентом, у якому вона не має контрольного пакету голосів. Тож і в цьому разі ухвалити новий закон про референдум у неї не вийде. А, отже, не вийде провести і сам референдум.

Аргумент №3. Незрозуміло, яке відношення до зміни Конституції має схема проведення парламентських виборів. Якщо йдеться про вибори Ради за законом з відкритими списками, то його також ще слід прийняти. І тут гіпотетичний президент Тимошенко знову ж таки наштовхується на чинну Раду, де така ідея не має вирішальної підтримки. Спроба тиску на парламент закінчиться конфліктом, а розпустити ВР за кілька місяців до виборів вона не зможе, бо не матиме підстав.

Звідси простий висновок: ілюзії Тимошенко, в які вона вірить сама і намагається переконати в них виборців, розбиваються об три "камені" – Конституцію, закон і парламент. Прибрати ці "камені" зі свого шляху вона не зможе. Скільки б телеефірів їй не надавали олігархічні телеканали.