Новий Марків чи грузинський кат: Чи вдасться Україні врятувати Каландадзе і не втратити обличчя

Новина про те, що у Німеччині було затримано генерала Георгія Каландадзе, на перший погляд, виглядає як тривіальна спроба розправитися з політичним суперником за допомогою запиту до Інтерполу із більш чи менш вигаданими звинуваченнями. Такі речі свого часу широко практикували декотрі пострадянські держави, зокрема, Росія, Азербайджан та Білорусь.

При цьому Каландадзе, який має українське громадянство, і якого, відповідно, будуть підтримувати українські дипломати (про що українське МЗС вже зробило відповідну заяву), навряд чи щось загрожує. Ну, окрім тривалої розмови з німецькими правоохоронцями, як то дотепер траплялося в подібних випадках. Тим паче, що після приходу нової влади в Грузії генерала вже затримували. І рішення повернути йому свободу було прийняте офіційним Тбілісі саме під тиском Заходу.

Але є в цій історії і декілька прикрих моментів. Перший полягає у звинуваченнях, які висовує проти генерала чинна грузинська влада. Вони стосуються катувань, буцімто завданих генералом та кількома іншими грузинськими правоохоронцями громадянину Грузії Елберту Коберідзе, з якого ніби як "вибивали" зізнання у підготовці теракту. Ці звинувачення є достатньо вагомими, і в разі, якщо Каландадзе відпустять, Грузія може влаштувати медійну атаку на німецьких правоохоронців, які буцімто випустили "ката", якого вдома чекало півтори десятиліття тюрми за злочини проти людяності. В цій атаці офіційний Тбілісі цілком зможе покластися на підтримку російських ЗМІ та російських зв'язків у німецьких медіа.

А ще один прикрий для генерала момент полягає в тому, що Україна три місяці тому видала Грузії колишнього начальника військової поліції цієї країни Мегіса Кардаву. Проти якого, звичайно, велося півтори десятка кримінальних справ. Але одна із найбільш важких стосувалась саме того епізоду із тортуруванням Коберідзе, за якою проходить і Каландадзе. Тож грузинська і російська пропаганда цілком можуть транслювати до Німеччини посил про те, що Україна де-факто визнає провину грузинських правоохоронців. Але "непотрібних" віддає Грузії, натомість "корисних", які надають ті чи інші послуги ЗСУ, хоче врятувати від "справедливого покарання".

Але, з іншого боку, й ігнорувати долю колишнього командира грузинської 4-ої піхотної бригади, яка витримала удар російських військ під час війни 2008-го року, Україна не може. Причин для активної підтримки Каландадзе є чимало. Починаючи від його праці на користь української обороноздатності, і завершуючи, врешті, тим фактом, що він отримав громадянство України 20 грудня 2019 року завдяки указу чинного президента. Тоді вже було відомо про всі обвинувачення на його адресу, і оскільки Зеленський таки дав йому громадянство — логічним було б припустити, що Україна ці звинувачення не підтримала.

Врешті-решт, готовність України захистити Каландадзе від спроб помсти з боку проросійської грузинської влади була б дуже хорошим сигналом для всіх іноземців, які захищають Україну зі зброєю в руках чи то на інших позиціях вже зараз — чи готуються робити це в осяжному майбутньому. Як став ним остаточний виправдальний вирок для воїна Нацгвардії Віталія Марківа, який з тиждень тому виніс Касаційний суд Італії. Питання полягає тільки в здатності українських дипломатів та правоохоронців масштабно та аргументовано спростувати звинувачення, які чинна грузинська влада висувує опальному генералу.