Партія політики Лукашенка: Чи піде Євгеній Шевченко на президентські вибори

Народний депутат, 49-річний мажоритарник із Запоріжжя (76-ий округ), обраний від партії "Слуга народу", Євгеній Шевченко ніколи не приховував своїх поглядів у бік русского міра. Перший гучний скандал із колишньою довіреною особою кандидата в президента Володимира Зеленського на виборах-2019 виник уже невдовзі після завершення тогорічної парламентської кампанії.

Восени 2019 року нардеп узяв участь у пропагандистському шоу на російському Першому каналі. І сам написав про це у Фейсбук: мовляв, хотів "донести громадянам Російської Федерації пряму позицію українського народу і влади України зі створення та виконання всіх умов для забезпечення миру на окупованих територіях… Щоб настав довгоочікуваний мир, необхідно йти на компроміси, і це стосується двох сторін".

Абсурдні мантри про необхідність для країни, частину якої окуповано, йти на компроміси з окупантом, і заяви депутата про радикальних українських націоналістів не пройшли непоміченими як патріотами, так і колегами Шевченка із фракції монобільшості. Адже тези "слуги", які пролунали в ефірі, не відрізнялися від пропагандистських кліше, які створюють у Кремлі й озвучують ті ж члени фракції "Опозиційна платформа – За життя" в Раді та їхні однодумці. Це не залишили поза увагою навіть деякі колеги Шевченка:

Інший член (на той момент) фракції "слуг" Гео Лерос запропонував Шевченку "змінити костюм-двійку на костюм матрьошки". Утім, для Євгенія Шевченка участь у пропагандистському шоу на каналі країни-агресора тоді обійшлася лише поодинокими звинуваченнями, навіть не переляком: керівники фракції погрозили йому пальчиком, та й усе. Тож логічно, що нардеп і далі продовжив позиціонувати себе у тому ж стилі. 

Апогею цей процес досяг 20 квітня, коли український парламентарій зненацька опинився у Мінську. Олександр Лукашенко не просто його прийняв, а обставив зустріч атрибутами, притаманними прийомам офіційних делегацій чи високопоставлених посадовців іншої держави.

Була і протокольна зйомка, і офіціозні фото, і слова Бацьки про те, що йому приємно, що в Україні є ще люди, які поважають Білорусь. І слова Шевченка у відповідь, зокрема й про те, що 36% українців хочуть бачити Лукашенка президентом України, подавалися ледь не як офіційна позиція частини українського політичного середовища.

Для чого ж так підкреслено поважно офіційний Мінськ демонстрував зустріч "ні про що" де-факто президента і рядового депутата, якщо це не просто така форма подяки за те, що минулоріч Шевченко чи не єдиний з українських політиків привітав диктатора з "перемогою" на президентських виборах?

Звісно, не забуватимемо, що в умовах міжнародної ізоляції, в якій перебуває білоруський керівник, для нього і Шевченко – дорогий гість. Та у цієї ситуації є і внутрішньоукраїнський контекст. "Питання Шевченка" у четвер серед інших стало предметом розгляду на онлайн-засіданні фракції "Слуга народу". Попри заяви фракційних керівників, що ніхто його до Мінська не відправляв, "слугам", як і очікувалося, не вистачило волі ухвалити належне кадрове рішення. Показово, що питання про своє виключення із президентської фракції депутат поставив сам, але голосів за це не набралося. Хоч це й не означає, що в результаті його таки не випхають у самостійне плавання чи він не вирушить у нього сам. Мандат у Шевченка все одно через це не відберуть – мажоритарники мають більші можливості для таких маневрів, ніж обрані за партійними списками депутати.

У яку гавань рано чи пізно, але майже неминуче придрейфує запорізький нардеп Шевченко, спрогнозувати нескладно. Він сам чи якісь групи впливу, якщо такі є за його спиною, можуть спробувати розкручувати Євгенія Шевченка як "нове політичне обличчя" для того, щоб відхопити у Зеленського частину його виборців. Причому виборців не чітко проросійськи налаштованих (для таких існує "ОПЗЖ" чи партія Шарія), а так зване " електоральне болото", ватну його частину, якій все одно, якою мовою балакати, якщо ця мова – російська.

Як ми пам'ятаємо, зараз в українській політиці склалася ситуація, за якої Зеленський, зробивши так званий "правий поворот", насправді бореться не за виборця Медведчука і проти російських впливів, а за "електоральне болото". Тобто за тих українців, які не визначилися з вибором і не відносять себе до табору як правих політиків, так і прибічників "миру з Росією" за будь-яку ціну.

Одночасно й інші гравці, у тому числі - пов’язані з Росією, можуть шукати нові, незаяложені багаторазовим використанням обличчя. Які потенційно можуть бути симпатичні ватній частині українського "електорального болота". Ці пошуки можуть привести їх якраз до нашого народного депутата - любителя Лукашенка, який пропонує Україні не здатися Росії, а просто "зійтися посередині" і пошукати там компроміси. З кричущим компроматом ця постать (ще) не асоціюється, по нутру - свій, російськомовний, з Південного Сходу. Чому би політтехнологам не спробувати "покрутити" Шевченка з тим, щоб створити йому можливість зайняти цю нішу і відкусити частину виборців у свого, мабуть, уже колишнього політичного лідера Зеленського. Тут якраз і зустріч із Лукашенком в пригоді може стати. 

Такі прогнози видаються доволі реалістичними, якщо не забувати, що співголови "ОПЗЖ" Юрій Бойко і Медведчук, які лідирують на полі любителів дружби з Путіним, своєї електоральної стелі вже досягли. Навіть оцей правий поворот Зеленського, за даними соціологів, практично не додав їм виборчих балів. Потрібен хтось новий,  відносно свіжий, здатний допомогти послабити позиції шостого українського президента на майбутніх виборах.

В той же час, групи, які можуть вибудовувати такі плани, традиційно для росіян неглибоко розуміють українську політику і настрої виборців. Шанси Шевченка стати "новим обличчям для вати" видаються суттєво перебільшеними. Усе ще популярний у чверті виборців Зеленський навіть не помітить такого конкурента. Шевченко завдає більшого удару по Зеленському зараз, коли кожен день його перебування у президентській фракції, після зустрічі з Лукашенком, дає підстави сумніватися у щирості й глибині патріотизму Володимира Зеленського і його команди.